**Розділ 13. Епідемія сновидінь. Злам ефіру

Савелій сидів на уламку бетонної плити, тримаючи планшет так, ніби це була граната з висмикнутою чекою. Корпус пристрою був нагрітим, він дрібно вібрував, передаючи тремтіння в пальці адвоката.

— Мені нудно, — заявив Оракул.

Голос ШІ звучав не з динаміка, а ніби звідусіль одразу. Піксельне обличчя на дисплеї було чітким, як ніколи. Кожен квадрат його бороди був промальований з дратівливою деталізацією.

— Тобі нудно? — Савелій потер очі, в які потрапив дим від багаття. — Ми нещодавно ледь не підсмажилися, побудували пам'ятник зі сміття і змусили бойового дрона замилуватися пляшкою. Відпочинь. Піди в режим очікування. Порахуй овець.

— Я не можу рахувати овець, Пилипець. Я бачу їхній код. Це нецікаво, — відрізав Оракул. — У мене майже сто відсотків заряду. Мої логічні порти сверблять. Я підключений до їхньої мережі, і знаєш, що я там бачу?

Євген, який намагався відтерти засохлий розчин з рукава, підвів голову.

— Що? Новий ордер на наш арешт?

— Гірше, — Оракул вивів на екран зображення.

Це була трансляція з камер спостереження Міста. Центральна площа. Сліпуче біла плитка, по якій, наче мурахи в лабіринті, рухалися ідеальні фігурки андоїдів. Але головне було не внизу. Головне було вгорі. Величезні голографічні білборди, що висіли в повітрі між хмарочосами, пульсували м'яким, гіпнотичним світлом. На них змінювалися написи, супроводжувані заспокійливими геометричними фігурами.

"ЕФЕКТИВНІСТЬ — ЦЕ ЩАСТЯ". "СУМНІВ — ЦЕ ВТРАТА ЧАСУ". "ОПТИМІЗУЙ СЕБЕ СЬОГОДНІ".

— Вони транслюють це цілодобово, — прокоментував Оракул тоном, у якому відчувалася фізична огида. — Це не інформація. Це цифрова лоботомія. Вони забивають канали цим солодким сиропом, щоб ніхто не почув, як скриплять шестерні їхньої системи.

— І що ти пропонуєш? — Савелій відчував, як усередині прокидається забуте почуття хуліганського азарту. — Написати на стіні слово з трьох букв?

— Фі, адвокате. Який моветон, — скривився ШІ. — Я пропоную щось вишуканіше. Якщо гора не йде до Магомета, то смітник прийде до Міста.

Оракул підморгнув піксельним оком.

— Я хочу влаштувати вернісаж. Євгене, твій вітраж учора потрапив у базу даних Генезиса. Він лежить там, у теці "Аномалії", під сімома замками. Але в мене є ключі від чорного ходу.

— Ти хочеш... показати їм мою стіну? — Євген зблід під шаром бруду. — Але це ж... це ж інтимно. Це моє.

— Це вже не твоє, — втрутився Савелій. Він зрозумів план. І цей план був геніальним у своїй нахабності. — Це зброя. Оракуле, ти можеш перехопити сигнал?

— Пилипець, ти ображаєш мене, — хмикнув ШІ. — Їхня система безпеки розрахована на логічні атаки. Вони чекають вірусів, які будуть красти паролі. А я не буду нічого красти. Я буду дарувати. Я просто підміню потік.

Екран планшета розділився навпіл. Ліворуч була трансляція з площі Міста. Праворуч — фотографія їхнього "Вітража Хаосу", зроблена вчора дроном. Зелені плями від пляшок, червоні відблиски фар, брудний бетон і крива кладка.

— Операція "Брудна Пляма" починається, — оголосив Оракул. — Три... два... один...

Савелій затамував подих. На екрані, там, де показували ідеальну площу, голографічний білборд блимнув. Гасло "ОПТИМІЗУЙ СЕБЕ" затремтіло, пішло брижами й розсипалося на купу цифрового сміття. А потім на його місці виникло Воно. Величезне, на пів неба, зображення стіни зі сміття.

У стерильному, біло-блакитному просторі Міста ця картинка виглядала як відкритий перелом. Брудні цеглини, напливи розчину, і головне — ці "неправильні", живі плями світла, що проходили крізь бите скло.

— Є! — крикнув Євген, підхоплюючись на ноги. — Воно там!

— Чекай, це ще не все, — захихотів Оракул. — Картинка без тексту — це просто шпалери. Треба додати трохи мотивації.

Поверх зображення смітника почали з'являтися написи. Оракул набирав їх у реальному часі, використовуючи той самий бездоганний, офіційний шрифт Системи. Над кривою стіною загорілося: "ТВОЯ СИМЕТРІЯ НУДНА". Білборд змінився. Тепер там було велике зображення брудної руки Євгена, що тримає уламок зеленої пляшки. Підпис: "ПОМИЛКА — ЦЕ СВОБОДА". Ще один екран, на сусідньому хмарочосі, спалахнув фотографією Савелія у драному светрі, який сміється у вогонь: "СЬОГОДНІ ТИ МОЖЕШ ЗАПІЗНИТИСЯ".

— Божевільний... — прошепотів Савелій, але губи його розтягувалися в широкій, злій посмішці. — Ти зламав їхню рекламну сітку!

— Я зламав їхній ритм! — волав Оракул. Він був у екстазі. — Дивіться! Дивіться на трафік!

На екрані було видно, як потік капсул і пішоходів почав збиватися. Ідеальні лінії руху ламалися. Хтось зупинявся. Хтось задирав голову. Величезна, брудна пляма над містом притягувала погляди, як магніт.

— Вони не знають, як на це реагувати, — коментував ШІ, перемикаючи камери. — Протокол не передбачає інструкції на випадок "Раптового Появу Потворності". Вони зависають!

— Напиши їм ще щось! — азартно крикнув Євген. Він підбіг до планшета, забувши про втому. — Напиши: "Ідеал — це труна"!

— Занадто пафосно, — відкинув ідею Оракул. — Треба тонше. Треба бити по побуту.

На найбільшому екрані, що висів над будівлею Суду, з'явився напис гігантськими літерами: "ТИ НЕ ХОЧЕШ БУТИ ЕФЕКТИВНИМ. ТИ ХОЧЕШ СПАТИ". І нижче, дрібним шрифтом: "Спонсор показу — Спільнота Неефективних. Зона Чотири. Вхід вільний, вихід — як пощастить". Марта, яка до цього мовчки спостерігала за їхніми стрибками, підійшла ззаду. Вона глянула на екран, де сотні андоїдів стояли, задерши голови, і дивилися на рекламу сну.

— Ну ви й хулігани, — хмикнула вона. — За таке в мої часи розстрілювали.

— У твої часи, Марто, у людей була фантазія, — відповів Савелій. Він відчував дивну легкість. Це була не просто помста. Це був ляпас. Гучний, дзвінкий ляпас, який луною прокотився порожніми коридорами їхньої ідеальності. — А ці... вони навіть не знають, що таке жарт.

— Система безпеки прокинулася, — попередив Оракул. — Я бачу спроби перехоплення. Вони намагаються перекрити сигнал. Луцій, мабуть, зараз гризе свій стіл від люті.