**Розділ 11. Блокада (Ефект метелика). Аналіз "Посилки"

На тлі його брудних штанів, заляпаних глиною та сажею, цей білий прямокутник виглядав як діра у просторі. Синтетичний папір П’ятої Раси не вбирав вологу, не м’явся і відштовхував бруд. 

— Ну? — Марта підійшла ближче, спираючись на палицю. — Що пише твій залізний залицяльник? Вірші?

— Гірше, — буркнув Савелій. — Він пише загадки.

Він провів пальцем по чорній лінії. Вона була гладкою, наче випаленою лазером. І тільки посередині, там, де Генезис-П’ять зробив той самий "збій", палець відчував мікроскопічну шорсткість.

— Євгене, тягни сюди наш генератор проблем, — скомандував адвокат. — Треба будити Оракула.

— У нього, мабуть, нуль, — з сумнівом сказав Євген. — Він не ввімкнеться.

— У нього є резервний буфер пам’яті. На пару хвилин вистачить, якщо ми не будемо вмикати голосовий модуль на повну котушку, — Савелій натиснув кнопку живлення і затримав палець. — Давай, старий. Не прикидайся мертвим. Ти занадто любиш свою думку, щоб мовчати вічно.

Секунда. Дві. Три.

Екран не спалахнув. Він ніби неохоче проступив із темряви. Світло було тьмяним, сірим, економним. Піксельне обличчя Оракула з’явилося без звичної анімації завантаження — воно просто виникло, застигле в гримасі глибокої огиди.

— Я сподіваюся, — текст побіг по низу екрана, бо на синтез голосу енергії не вистачало, — ви розбудили мене, щоб повідомити про мою смерть? Або про те, що ми нарешті завантажилися в хмару?

Савелій підніс аркуш до камери планшета.

— Ми все ще в багнюці, Оракуле. Але в нас є пошта.

Камера планшета клацнула, фокусуючись. Оракул мовчав довше, ніж зазвичай. Його процесор, мабуть, скрипів, пережовуючи візуальні дані на мінімальній напрузі.

— Генезис... — нарешті прохрипів динамік. Звук був тихим, схожим на шарудіння піску. — Цей... перфекціоніст... надіслав вам валентинку?

— Він написав "Дякую", — сказав Євген, вказуючи брудним пальцем на ідеальний напис унизу. — Він подякував за помилку.

— "Дякую"... — Оракул видав короткий, сухий смішок. — Яка банальність. Найпотужніший штучний інтелект планети, здатний прораховувати орбіти астероїдів, скотився до сентиментальності рівня вітальної листівки. Це деградація. Мені подобається.

— Це не листівка, — Савелій нахилився ближче, затуляючи екран від тьмяного ранкового світла. — Глянь на лінію. На розрив.

Оракул збільшив зображення. На екрані з’явився фрагмент "помилки" — той самий стрибок лінії, який зробив Генезис.

— Крива, — констатував ШІ. — Примітивна, кутаста імітація тремору людської руки. Він намагався підробити паркінсона, але вийшло занадто ритмічно. Дивіться сюди.

Зображення на екрані змінилося. Оракул наклав на малюнок координатну сітку.

— Бачите кути? — прошепотів він. — Перший злам — 34 градуси. Другий — 12 градусів. Третій — 56.

— І що? — не зрозумів Євген. — Він просто малював хаос.

— Генезис не вміє малювати хаос, бовдуре! — Оракул би крикнув, якби мав сили, але вийшло лише злісне шипіння. — Він — алгоритм! Для нього хаос — це просто дуже складна формула. Він навіть помилку намалював за лінійкою.

Савелій відчув, як шкіра на потилиці напружилася.

— Це не малюнок, — повільно промовив він. — Це код.

— Бінго, Шерлоку, — підтвердив Оракул. — Це стеганографія. Приховування інформації у відкритому джерелі. Він знав, що дрон-кур’єр пише логи. Якби він надіслав текстовий файл із координатами, система безпеки Луція перехопила б його і заблокувала. А так — це просто "арттерапія". "Дякую" — це відвертальний маневр.

— Координати? — Євген схопився за голову. — Куди?

— Зараз розрахую... — екран планшета почав тьмяніти. — Чорт... енергія... я падаю...

— Тримайся! — Савелій стиснув корпус руками, наче намагаючись передати своє тепло батареї. — Не смій вирубатися! Дай нам точку!

Оракул боровся. Зображення на екрані перетворилося на сніг, потім знову зібралося в купу.

— Кути... — бурмотів динамік. — Це геодезична прив’язка. Сектор старого міста. Підземний рівень. Колектор... Вхід через...

На екрані спалахнула карта. Це була схема Зони Чотири, але на ній горіла одна червона точка. Вона знаходилася далеко від їхнього табору, на північному сході, у тій частині руїн, яку Марта називала "Мертвим сектором".

— Координати: 48.55... 32.11... — продиктував Оракул. — Там... вхід. Генезис хоче, щоб ви... спустилися вниз.

— Вниз? — перепитала Марта, зазираючи через плече Савелія. — У каналізацію? Що він там забув? Щурів годувати?

— Не в каналізацію... — голос Оракула став ледь чутним. — Глибше. Там проходять магістралі. Старі... енергетичні... вени. Він дає вам... доступ.

Екран блимнув яскравим білим спалахом і згас.

Савелій потряс планшет. Нічого. Чорний прямокутник мовчав.

— Сів, — констатував адвокат.

Він заховав пристрій назад під светр. Тепер він знав, куди йти. Але знання не гріло. Воно лякало.

— Енергетичні вени, — повторив Євген. Його очі загорілися лихоманковим блиском. — Савелію Петровичу, ви розумієте? Він каже про силові кабелі, що живлять Місто! Вони проходять під Зоною!

— Він хоче, щоб ми стали паразитами, — Савелій підвівся, розминаючи затерплі ноги. — Генезис не може дати нам енергію легально. Луцій заблокував усі постачання. Тому наш "добрий бог" підказує, де можна врізатися в систему нелегально.

— Вкрасти електрику у Міста? — Марта сплюнула в попіл. — Це сміливо. І це смертельно. Якщо торкнешся не того дроту — від тебе навіть попелу не залишиться.

— У нас немає вибору, — Савелій подивився на червону цегляну стіну, яку вони почали будувати. — Без енергії ми тут просто безпритульники, які граються в цивілізацію. З енергією — ми опір.

Він підняв з землі шматок іржавої труби, зважуючи його в руці. Це була не зброя, але це був важіль.

— Збирайтеся, — скомандував він. — Йдемо в Мертвий сектор.

— А що, як це пастка? — тихо запитав Євген. — Що, як Генезис просто заманює нас туди, де нас ніхто не знайде? Щоб ми там тихо здохли?