Віконце 30. Де починається Новий рік

- Ти хоч щось розумієш? - Тремтячим голосом запитала Мері.
Вона так і стояла посеред пекарні, дивлячись услід сержанту, що йшов. У голові луною відгукувалися останні сказані ним слова.
"Багатії".
Вона прожила своє дитинство у друзів батьків. Вони, звісно, були дуже їй дорогі, але дівчина абсолютно точно не жила в розкоші. Пекарня - це її особисте досягнення, на яке вона довго збирала і відкладала з додаткових підробітків.
"Багатії".
Вона часто залишалася спати в пекарні, щоб не платити за електрику й опалення в себе вдома - тут завжди було тепліше та й піч можна було топити дровами за бажання. Бувало, що вона готувала із залишків або перетворювала "засохлі" пончики на щось їстівне.
"Багатії".
- Я не розумію, - майже плакала Мері.
Серджіо підійшов до коханої й обійняв її. Великим він допомогти не міг - це була не його історія і не його дитинство, яке було варварськи відібране.
- Ти зможеш усе запитати у своєї бабусі, - прошепотів він їй на саме вухо.
- Коли ми...
- 24го.
- Я маю з'ясувати більше до того часу, - вона махнула головою, - а поки що - вперед за пиріжки! А то підгорять!
У ритмі вальсу дівчина танцювала між кухнею і прилавком, поки Серджіо бив пальцями по клавіатурі. Замовлення-то йому ніхто не скасував, хоч і всю компанію прикрили! Він свою оплату вже отримав, мав відпрацювати. Усі готові файли Серджіо відправив Ніколь на пошту, але та - яке здивування - не поспішала йому відповідати. Серджіо посміхнувся - мабуть, у в'язниці не особливо ловить зв'язок.
Утім, може адвокати зуміли витягнути її? Цього він не знав, але чомусь довіряв словам сержанта Кроя. Раз навіть найкрутіші шишки - тут він подумки помахав вказівним пальцем у повітрі - не зможуть її витягнути, то це точно.
День минув дуже шумно - люди все приходили й приходили. Хто за пиріжками, а в кого - терміново, пожежа! - свята і потрібен ще один торт. Були й ті, хто відзначав День Святого Миколая.
- Так був же вже! - Бурмотіла Мері.
- Так я як по-старому...
- Пропустили чи що? - Хихикала Мері, а люди безпорадно розводили руками.
- Не звикли ще!
Надвечір виснажена дівчина впала в крісло. Усе! Продавати більше не було чого і єдиними гостями могли бути лише випадкові перехожі в пошуках гарячої кави. А на цей випадок Мері спритно навчила Серджіо - ось нехай і займається, а вона заслужила 15 хвилин тиші та спокою.
Куди там.
У кав'ярню забігла велика група студентів, кричачи і радіючи чи то від складеного іспиту, чи то від автомата, чи то від усієї сесії разом. Взяли по каві кожен, тож дівчині довелося йти на виручку Серджіо. Коли група студентів залишила заклад, на столі лежить рожевий конверт.
- Ох, цей день не закінчиться, - знову буркнула Мері.
- У цьому є наша романтика, - підморгнув їй чоловік, підхоплюючи конверт, - дай вгадаю, тут шифр у вигляді твоєї дати народження, де буде вказано, що ти - остання мультимільярдерка цього світу. Слухай, а мені подобається.
- Вигадник, - хмикнула Мері, але все ж усміхнулася.
У конверті були документи - і як тільки помістилися - і маленький ключ.
- Що це? - Розгубилася дівчина, підходячи ближче.
- Документи, - прочитав Серджіо, - на квартиру.
- Та годі!
Але там було зазначено чорним по білому (у рожевому), що квартира на другому поверсі від адреси ***, за якою якраз і була розташована пекарня, належала такій собі Мері Голл, копії документів якої долучено до довіреності та дарчої.
- Як вони це провернули? - Диву давалася Мері. - Це ж треба ходити по сотні кабінетів!
- Коли в тебе мільйони, і не таке можливо, - тихо зауважив Серджіо і додав трохи голосніше, - може оформили, коли ти маленькою була? У такому разі рішення ухвалюють батьки.
- Або опікуни, - прозріла дівчина, - думаєш, вони знали весь цей час?
- Не виключено, - тепло посміхнувся Серджіо, - бачиш, ти завжди була оточена теплом і турботою. Навіть коли батьків не стало.
У Мері набігли сльози, і вона марно намагалася витерти їх. Але вона все плакала і плакала - чи то від спогадів, чи то від щастя, чи то від щастя, що в неї були ці спогади. Але цей день для неї став справжнім дивом.
- У мене знову є дім, - схлипнула вона. - А то держава обіцяла відшкодувати аж до кінця наступного року.
- Довго б ти жила в готелі, - зауважив Серджіо.
- А там зовсім речей немає, - знову занилася Мері й уткнулася в тепле плече чоловіка. Він розуміюче поплескав її, а потім почав поїдати очима ключ.
Мері простежила за його поглядом, востаннє схлипнула і витерла рукавом сльози. Потім дуже уважно оглянула Серджіо.
- Цікаво? - Дійшла висновку вона.
- Дуже.
- Ходімо.
Вони закрили пекарню, користуючись все тим же допотопним винаходом, який виявили ще на самому початку - дві пластини, з'єднані в одну. Поруч із пекарнею були скрипучі двері в під'їзд, а всередині - приємне оздоблення деревом, що так сильно за запахом нагадувало театр. Серджіо посміхнувся своїм думкам, а Мері знову крадькома витерла сльозу - вона пам'ятала цей запах, коли мама приносила нову картину додому. У той час вона думала, що це були недорогі картини місцевих художників.

На другому поверсі була дуже затишна квартирка, у якій, однак, давно нікого не було. Пил лежав товстим шаром, а повітря стояло сперте - навіть не йшлося про те, щоб ночувати тут сьогодні. Спочатку доведеться залишити на всю ніч відчиненими, щоб трохи освіжити приміщення. Кімнат у квартирі було три, що ще більше потішило Мері.
- Завжди мріяла про трикімнатну, - зізналася вона, - для мами з татом, дітей і спільна вітальня.
На слові "діти" вона почервоніла і крадькома глянула на Серджіо. Той же, не соромлячись, гіпнотизував дівчину поглядом і посміхався на всі 32.
- А ти... - Хотів було запитати він, але Мері його перебила.
- Та ні ж, - вона розсміялася, але раптово перервала свій сміх, - начебто.
- Але я не проти! - Жваво заявив він, а дівчина знову розреготалася.
Ще нескоро вони засобиралися додому - поки що на орендовану квартиру до Серджіо, але незабаром уже запланували переїзд у це затишне гніздечко. Перед самим відходом Мері відкрила кімнату, яку, припускала, відводили дітям. Рожеві стіни викликали найтепліші спогади - у неї були майже такі самі в дитинстві.
Утім, дівчина не виключала, що могла і жити тут, тільки зовсім маленькою. Вона ходила квартирою і уявляла, як була тут із мамою і татом, як обіймала їх вечорами. Сльози самі просилися назад.
- Мері, - покликав її Серджіо із сусідньої кімнати, - у мене ще один конверт.
- Як, ще один? - Дівчина не зрозуміла. - Хіба вже не всі?
- А скільки в нас було конвертів?
- 24. - На мить дівчина задумалася. - Хоча один належав Ніколь...
- Тоді це, виходить, - він затамував подих.
- Останній конверт, - продовжила за нього Мері й вихопила конверт із рук. На відміну від чоловіка вона не вирізнялася терпінням чи бажанням насолодитися моментом. Є конверт - є його відкрити!
"Любіть одне одного. Ваша Клара Голл".
Більше нічого. Жодних ключів, загадок чи паролів - жодних небезпечних пригод чи подорожей. Їм не потрібно було нікуди їхати, просити когось чи телефонувати. Більше не було Ніколь, був затишний дім, і квест якось логічно добіг кінця.
- Але ж іще не Різдво, - все ж розплакалася Мері, - чому вона закінчила всі чари?!
- Не закінчила, - втішав її чоловік, - пам'ятаєш минулу загадку? У нас ще немає відповіді на неї. "Відповідь прихована в місці, де починається Новий рік, а закінчується - чарівна історія".
Але Мері була в невтішному настрої. Вона показала чоловікові те, що знайшла відразу, але не звернула жодної уваги. На аркушах рожевого паперу - того самого, з якого робили конверти із запахом ефірної олії під номером два - лежав ключ від її пекарні. Той самий, з якого все почалося і, мабуть, той самий, з яким все закінчилося.
- Де починається Новий рік, - усвідомив Серджіо, - це твоя нова квартира.
- І закінчується чарівна історія, - дівчина міцно обійняла чоловіка, - але я не хочу прокидатися, не хочу, щоб опівночі все перетворилося на гарбуз.
- Ну, люба, - Серджіо раптово посерйознів, - я, звісно, не фея-хресна і чіпати чужі ніжки по всьому королівству не збираюся, але зробити твоє життя чарівним точно зможу.
- Про що ти? - Не зрозуміла дівчина.
- Поки не скажу, - розтягнув усмішку хитрий програміст, - але, повір мені, тобі сподобається. 24 грудня розповім.
І так почалося томливе очікування Різдвяного вечора.