Віконце 29. Хуртовина, якої давно не бачили в місті

Наступний ранок Мері зустріла в обнімку з Серджіо і планами на прийдешній день. Сніг пухнастими пластівцями падав на місто, а дівчина ніжилася в теплому ліжку. Її не хвилював завтрашній день - ні, тільки тут і тільки зараз у таких приємних обіймах.
Пара планувала сьогодні піти в поліцію з усіма доказами, поки державні службовці не пішли у святкову відпустку. Їм ще треба було пояснити, звідки у них на руках така кількість доказів. Серджіо все ще хотів потягнути гуму і зловити Ніколь на гарячому, але загалом уже наявних доказів було достатньо. А там, поліція сама розбереться.
Утім, Серджіо було не по собі, але не через поліцію. На жаль, його основний проєкт із Майклом, заради якого він і приїхав до міста Н, добігав кінця. Скоро йому доведеться залишити його улюблену руду пекарку, і він гарячково вигадував, як би цього уникнути. Набрати віддалених проєктів? Його начальству це навряд чи сподобається.
Сніданок пройшов із гучним сміхом і борошном по всій кухні - це Мері вирішила зробити сирники, а чоловік робив усе, щоб відволікти її від цього. Дівчина відбивалася, як могла! Довго ще на кухні знаходитимуть борошно в найнесподіваніших куточках.
- Щось давно конвертів не було, - уже за сніданком помітила Мері.
- Може закінчилися?
- Жартуєш? - Недовірливо зауважила дівчина. - Це ж адвент квест. Ні, дорогенька, нам ще тиждень мучитися з ним.
- Навіть більше, - хмикнув Серджіо, - до Різдва скільки?
- Дев'ять днів.
Серджіо присвиснув. У коридорі почувся шурхіт і стопка листів упала у квартиру через поштове віконце. Чоловік підвівся з-за столу, щоб принести газети, рекламу та кілька звітних листів щодо його компанії, як раптом:
- Ну звісно.
Цілком очікувано, оскільки кілька днів до цього вони не отримували нічого, Серджіо виявив рожевий конверт біля їхніх вхідних дверей. Мабуть, листоноша приніс із ранковою поштою. У конверті значилася записка: "Вчіться визнавати помилки, 38050322223".
- І що це? - Роздратовано запитав Серджіо чи то в повітря, чи то все ж таки в Мері.
- Плюса немає, - насупилася Мері.
- Що?
- Плюса, - дівчина тицьнула в записку, - це дуже схоже на номер телефону, тільки плюса на початку не вистачає.
- Хочеш зателефонувати? - Запропонував Серджіо.
Мері махнула головою, потім задумалася і все ж погодилася. Її телефон був при ній, тож дівчина вправними пальчиками набрала номер, але ще кілька секунд сумнівалася - чи дзвонити? Хто буде по той бік лінії? Раптом це Клара - жінка, про яку говорив їй дядько Едвард?
- Сержанте Крой, слухаю, - почулося в слухавці, і Мері розгублено подивилася на Серджіо.
Сержант? Поліція? Що їй казати? Серджіо перехопив телефон і відповів чоловікові:
- Добрий день, сержанте, мене звати Серджіо Моретті, - вимовив він, - у мене є важлива інформація для вас. Коли буде зручно зустрітися?
Сержант на іншому кінці лінії ненадовго замовк, а потім продиктував адресу відділення і кабінет, де його можна буде знайти.
- Приходьте сьогодні після обіду.
Мері, почувши це, помчала пекти імбирне печиво. Який сержант не зрадіє, побачивши таке різдвяне частування? Утім, щойно він почує їхню історію, то йому потрібно буде щось міцніше за імбирне печиво. Подумавши про це, Мері капнула в начинку трохи лікеру, який знайшла в Серджіо в шафці. Може поліції й не можна пити на службі, але це ж і не алкоголь напряму?
- Головне попередити, - прошепотіла вона, - а то хіба мало.
Найбільше на світі Мері боялася забути попередити сержанта, але боялася вона рівно доти, доки чуттєвий Серджіо не поцілував її. І тоді дівчина забула про все на світі й навіть мало не спалила імбирне печиво.
До сержанта їхати не хотілося страшно - по-перше, їм було просто страшно! Раптом він їм не повірить чи це чергова пастка від Ніколь? Вона вже підсипала якусь гидоту Серджіо, хто знає, на що вона була здатна. А по-друге, залишати затишну квартиру на вісімнадцятому поверсі зовсім не хотілося. Довелося.
Поліцейська дільниця була не такою моторошною, як її малювали собі закохані - навіть прикрашена до Різдва. Деякі офіцери потайки одягали ковпак Санта Клауса, поки начальство не бачило, решта ж задовольнялися маленьким декором на столі.
Від Серджіо не сховалося, що поліція теж мала рожеві конверти з привітаннями - цього разу без написів, як у банці. Чоловік знову усміхнувся, згадуючи свою уважність. Але ж зараз вони могли б залишитися ні з чим!
- Містере Моретті, - їх привітав приємного вигляду чоловік зі світлими вусами, - я - сержант Крой. Ви хотіли поспілкуватися?
- Так, вітаю, - кивнув чоловік і вичікувально подивився на Мері.
- Мері Голл, - подала голос дівчина, побоюючись потиснути руку сержанта.
- Пройдемо.
Вони зайшли до затишного кабінету, який, загалом, нічим не відрізнявся від таких самих у всіх поліцейських серіалах - жалюзі на вікнах, захаращений стіл із паперами, комп'ютер і мишка, купа пампушок у коробці та кава в стаканчику.
Мері акуратно відсунула пампушки, задоволено посміхаючись - вони явно були з її пекарні, тільки старі, що лежали вже. І чому не з'їли відразу?
- Ви б краще свіжими їх їли, - все ж не стрималася дівчина, - потім засихають і перестають бути такими ніжними.
- Та якось, - сержанту стало ніяково, - справ так багато, знаєте, перед Новим роком, що й поїсти часу немає.
- Тоді їжте мої печеньки! - Заявила дівчина, і поставила пакет із випічкою на стіл. - А ми вам розповідати поки що будемо.
Сержант обімлів, слухняно сів за своє місце і почав поїдати смачнючу і найсвіжішу випічку, геть забувши про засохлі пончики. Мері стало зовсім ніяково, коли поліцейський доїв усе печиво, навіть не запиваючи кавою - вона все ж забула його попередити, що випічка з лікером.
- Усе почалося з Ніколь Ламбер та її компанії "Лідер". - Тим часом розповідав Серджіо. - Точніше, до неї нас привели ось ці рожеві конверти.
Уперше вони розповідали історію, в якій опинилися замішані вже давно - майже три тижні молоді люди ганялися за невідомими загадками і були не в силах їх зупинити.
- Та це ж друзі моєї родини! - Піддакнула Мері, додаючи до історії розповідь від дядька Едварда.
- Ах, сім'я Голл, - немов щось згадавши, вигукнув сержант. - Продовжуйте, продовжуйте, - кинув він і почав ритися у своїх паперах.
Коли Серджіо взявся описувати антикварну виставку, Аті і Джона, сержант і зовсім грюкнув величезною папкою по столу - Мері навіть підстрибнула. Було видно, що прудкості в сержанта додалося після такої солідної порції розважального печива.
- Джон Сміт, - усе ж перебив Серджіо сержант, - і Аті Шекір. Там така каламутна історія тягнеться з сорок п'ятого.
- Вибачте, ви сказали з сорок п'ятого? - Перепитав Серджіо, сержант кивнув. - У нас одна з недавніх підказок включала цифри 1245.
- Це номер справи, - зауважив поліцейський, - якраз зі Смітами і Шекірами. Було відкрито справу, в якій були замішані її Ламбери. Точніше, саме Ламбери її й розпочали - пані Елізабет написала заяву, що частину їхнього товару вкрали й замінили на підробки. Ми провели експертизу - це виявилося правдою.
- Однак, ми так і не змогли спіймати винуватця. - Сержант з азартом гортав пожовклі папери. - Коли я почав займатися цією справою, то зміг відстежити схожі справи з 1945 року. Мабуть, ще бабуся вашої цієї Ніколь Ламбер була замішана в підробках. Усі нитки сходилися на трійці - Елізабет Ламбер, Санура Шекір та Айвен Сміт.
- Здається, у нас є інформація і в цій справі теж, - ікнула Мері, спостерігаючи з цікавістю за сержантом, але він був надто захоплений своєю інформацією.
- Ви не розумієте, - його очі округлилися, - це було моєю першою справою, коли я прийшов сюди в 95-му, одразу тупиковою. І ось тепер ви кажете, що ми можемо зрушити з мертвої точки. Ламбери звинуватили тоді Смітів, а потім і Шекірова в посередництві. Але прямих доказів ніколи не було.
- Вони є тут. - Помітив Серджіо, простягаючи жорсткий диск.
"Я не зробив копію", - зі страхом подумалося йому. Раптом усе ж таки сержант підставний?
Мері, бачачи переляк в очах, узяла його за руку й акуратно кивнула в бік рожевого конверта.
- Скажіть, сержанте, - Серджіо ненадовго притримав диск, не наважуючись усе ж таки передати. - А що це за рожевий конверт?
- Це? - Він здивувався, а потім ляснув себе по лобі. - Ах, ви ж берете участь у квесті. Візьміть, я так і не зрозумів, до чого це. Виглядало, як невдале привітання з Різдвом.
Усередині конверта пара виявила записку: "Вчіться визнавати помилки і нести відповідальність, а потім - не бійтеся почати пригоду". Це точно було послання від тієї таємничої особи! Серджіо більше не сумніваючись простягнув диск сержанту. Цього разу записка не вела нікуди більше - вона слугувала підтвердженням того, що вони зробили все правильно.
- То в усьому відповідальні Ламбери? - Через кілька годин прошепотіла Мері.
Вона не дуже добре зналася на технологіях, на відміну від присутніх чоловіків, які запоєм обговорювали знайдені докази. Вони одночасно кивнули на запитання дівчини і продовжили пошуки.
- Тут більше, - прошепотів Серджіо, а сержант подивився на нього, хмурячись.
- Це не мій відділ, - похитав головою Крой, - кримінальні справи я не розглядав.
Він набрав на допотопному телефоні якісь цифри, буркнув щось на кшталт "Холстеда сюди, живо!", а потім продовжив напружено вдивлятися в комп'ютер. Вдивлятися було в що - він бачив докази купівлі з рахунку Елізабет Ламбер інструментів для лагодження машини. Але цими ж інструментами автомобіль можна було з легкістю зламати. Дата купівлі значилася 2005 рік, 12 квітня.
- 12 число, - прошепотіла Мері, - коли загинули мої батьки.
- Квітень - четвертий місяць, - осінило Серджіо, - 1245!
У цю хвилину у двері постукав той самий Голстед, про якого говорив із кимось по телефону сержант. Голстед, звичайний штатний офіцер, не виглядав тим, хто міг би займатися справою майже 20-річної давнини. Він поїдав рожевий пончик, який, судячи з усього, теж залежався.

- А печива не залишилося, - розчаровано протягнула Мері, але сержанту було не до приголомшливої та трохи алкогольної випічки.
- Голстеде, ти займаєшся зараз нерозкритими справами?
- Старими чи що? - Буркнув офіцер, доїдаючи пончик.
- Тими самими, з єгипетськими іммігрантами.
- Ну я. Тільки там наказ готується про закриття справи.
- На якій підставі?! - Загримів сержант Крой.
- Так, серж, - ікнув Холстед, - майже 20 років минуло. За строком давності вже.
- Ще є час, - заявив сержант, - а в мене докази. Неси сюди матеріали. Нам потрібно зупинити закриття!
Мері та Серджіо все ж попросили залишити відділок - справа набувала широкого розмаху, і "цивільним" усього знати не належало. Але Крой підморгнув хлопцям, натякаючи, що розповість про результати справи пізніше. І що їхні докази - це чудовий шанс зловити злочинців.
Його відділ, сержанта Кроя, почав працювати разом із кримінальним відділом, оскільки всі корупційні махінації у справі Ламберів розсипалися, коли їхня єдина свідок - Клара Голл - відмовилася давати свідчення у зв'язку із загибеллю своєї доньки.
- Клара Голл - моя бабуся? - Не вірячи самій собі прошепотіла Мері.
Минуло кілька з моменту їхнього відвідування дільниці. Рожевих конвертів не було, як і новин, аж поки сержант, нарешті, не зателефонував і не попросив про зустріч. Не у відділку - зустріч мала бути приватного порядку, і якщо вже Мері володіє пекарнею, то чому б не в неї?
Мері була не настільки наївна і прекрасно розуміла, що зустріч могла бути будь-якого порядку - сержант просто хотів знову поїсти найсвіжішої випічки. Але заради такої інформації вона б приготувала ще тонну пиріжків для поліцейського.
- Чому ж тоді дядько Едвард сказав, що вона подруга? - Усе ще не розуміла дівчина.
- Не знаю, - знизав плечима поліцейський, - але я її добре знаю, вона дама з сюрпризами. Могла йому заборонити видавати її.
- Так, а що в підсумку з Ніколь? - Запитав Серджіо, вимиваючи чашки за стійкою бариста.
- Ордер на обшук, - почав перераховувати поліцейський, - потенційно арешт, але поки що вона у нас у відділку дає свідчення.
- І що каже?
- Що хоче адвоката, - розреготався Крой, - от тільки навіть наймодніша шишка не прикриє її від такого. І її мама, і батько були замішані у справі, а вона - прикривала їхній бізнес. Навіть більше, - сержант задоволено захрустів черговим тістечком, - ми змогли довести, що її батьки організували загибель твоїх батьків, Мері. Мені дуже шкода, що тобі довелося втратити їх, але тепер, через довгі майже 20 років, справедливість восторжествувала.
- Дякую, - ошелешено прошепотіла дівчина.
- Клара дасть свідчення? - Не вгамовувався Серджіо.
- Із цим чеком воно не потрібне, - усміхнувся Крой, - він підтверджує зв'язок між Ламберами і Холлами. Холли купили величезну колекцію і виявили підробку. Бо не всі багатії дурні!
- Багатії? - Не зрозуміла Мері.
- Ой, ну тут, - раптово зам'явся Крой, - ти потім запитай усе у своєї бабусі, Мері, а то я чогось зайвого розбовтаю. Загалом, Клара, твоя бабуся, працювала в них бухгалтером, а її діти - твої батьки - придбали в цієї компанії якусь колекцію картин. Так підробка і виявилася. Кларі погрожували, але тільки на словах - докази вона "загубила", коли трапилася аварія з твоїми батьками.
- Тобто чек був у неї весь цей час? - Вигукнула дівчина. - І вона мовчала?
- Боялася за тебе. - Хмикнув Крой. - Утім, мені пора, дітлахи, пекарня - найкраща, Мері. Кларі привіт.
Сержант поспіхом зібрався і покинув пекарню. От і угораздило ж його ляпнути про багатіїв! Клара точно йому не подякує. Чоловік поспішив до свого автомобіля, на ходу прикриваючись від снігу, який знову вкрив місто.
Почалася хуртовина, якої давно не бачили на просторах міста Н. А на календарі була обведена заповітна цифра 19 грудня. Зовсім скоро Мері зустріне свою, виявляється, не загиблу бабусю, яка цілком жива, а цілком жива, - Клару Голл.