Віконце 24. Незвичайне рандеву

У пекарню увірвалося холодне повітря разом з усміхненим молодим чоловіком, якого зовсім недавно Серджіо бачив на виставці.
- Рой, привіт! - Здивовано привітала хлопця Мері.
- Куди вивантажувати? - Рой був злегка спантеличений.
- Що вивантажувати, Рой? Я нічого не замовляла.
Серджіо весь цей час уважно спостерігав за тим, що відбувається.
- Вибачте, а вам сьогодні зробили замовлення? - запитав він у хлопця. Той здригнувся - у залі було не дуже світло і Рой не помітив відвідувача. - Доброго дня, я Серджіо.
- Доброго дня. Так, мені надійшло замовлення на електронну пошту, оплата пройшла, як зазвичай. Я трохи здивувався - Мері буквально кілька днів тому все замовляла. Але попереду свята, хіба мало що, може збільшилася кількість замовлень.
- Хто ж це все організовує? - Мері задумливо сперлася на прилавок.
- Може, поділитеся? Дві голови добре, а три краще. - Рой запитально подивився на Серджіо, потім на Мері. І молоді люди поділилися з ним своєю історією. Щоправда, промовчали про відкриті сьогодні вранці махінації в "Лідері". Рой виявився напрочуд тямущим хлопцем, він швидко пов'язав події між собою і висунув свою версію.
- Я думаю, Мері, ця жінка, яку ви називаєте Фурією, тебе знає. Причому знає давно. Вона явно хоче тобі щось сказати, але не може зробити це безпосередньо.
- Але чому ти думаєш, що вона не може сказати?
- Адже вона більше не з'являлася у тебе в пекарні? Відтоді, як усе закрутилося, вона приходила один раз і все. Значить, її справді немає в місті, або вона не може прийти. Тобі потрібно покопатися у своєму минулому, це потребує певного терпіння. Для цього, звісно, потрібен ще й час. Але по-іншому, мені здається, ніяк.
- "Будьте терплячі" - це фраза з останнього конверта, - беручи ще раз його в руки, сказала Мері. - Але я зовсім небагато пам'ятаю. Коли я була маленькою, ми жили в якомусь великому будинку. Був це наш будинок чи родичів, я не знаю. Пам'ятаю тільки частих гостей, галасливі вечори і щасливих батьків. Потім я пішла до школи і якось усе змінилося. Ми переїхали у квартиру, мені сказали, що так ближче до школи. А мама відкрила цю пекарню. Потім автомобільна аварія обірвала життя батьків. Ось і всі спогади.
- А чим займалися твої батьки до того, як купили пекарню? - запитав Серджіо.
- Я не знаю, я була занадто мала, щоб розбиратися в цьому. Але жили ми явно краще, ніж у мої шкільні роки.
- Думаю, що в твоєму дитинстві й криється розгадка, - зауважив Рой. - Невже немає нікого, з ким ти могла б про це поговорити? Може, якісь друзі, знайомі, родичі?
- Якщо хтось і залишався, то батьки розірвали з ними будь-які стосунки. Я нікого не пам'ятаю. У моєму усвідомленому дитинстві я не бачила вже нікого, крім мами й тата.
- Але це дивно, Мері. Рой має рацію. Ти не могла жити з ними у вакуумі. Мабуть, тоді щось трапилося і вони намагалися захистити тебе від цього. Але мали залишитися якісь документи, фотографії, листи...
- Якщо щось і було, то воно тепер поховане під уламками мого будинку. Там неможливо нічого вже знайти.
- Як зручно для того, хто хотів усе приховати...
Рой рішуче встав і попрямував до виходу.
- Ти куди? - Майже одночасно вигукнули Мері та Серджіо.
- Є одна ідея. Поки не хочу говорити, потрібно спочатку перевірити, чи правильно я думаю. - Із цими словами він вийшов із пекарні, залишивши Мері та Серджіо в подиві.
- Що не день, то сюрприз. А цей Рой виявився непоганим малим, - перервав мовчання Серджіо.
- Так, він хороший хлопець. Він працює і вчиться на заочному в університеті. Дуже любить історію.
- Знаєш, а я тебе приревнував до нього на виставці.
- Правда? - Мері залилася гучним сміхом.
- Чого ти смієшся? Ти б бачила, як він на тебе задивлявся. Мені він тоді зовсім не сподобався.
- А зараз не задивлявся? - Мері продовжувала посміхатися.
- Зараз він побачив мене і, можливо, все правильно зрозумів. Але цікаво, куди він вирішив вирушити? Адже якась думка в нього все-таки була.
- Думаю, що ми це скоро дізнаємося.
У цей час двері в пекарню знову відчинилися і зайшли відвідувачі. Потрібно було йти працювати. День обіцяв бути насиченим.
А в цей час у "Лідері" раділа своєму новому "проекту" Ніколь. Здаватися вона не мала наміру. І в перемогу вона вкладала не тільки бажання зірвати великий куш, а й роздобути нарешті Серджіо. На її думку, він був занадто вразливим. А це можна використати у своїх інтересах. Вразливий - значить податливий. Його можна буде переконати в чому завгодно. Мері теж буде нескладно усунути, використовуючи все ті ж конверти. Ніколь заплутає їх так, що вони до кінця життя ненавидітимуть одна одну. Потрібно тільки буде дізнатися, як звали того хлопця на виставці, з яким так довго розмовляла Мері. На цьому можна буде непогано зіграти.
А поки нехай буде подарунок для Мері. З цією думкою Ніколь зателефонувала секретареві й веліла відправити кого-небудь (тільки не кур'єра) в пекарню до Мері. Там потрібно буде купити кілька круасанів і залишити папку з документами. Сказати, що для Серджіо.
Дівчину-практикантку негайно відправили з дорученням у маленьку пекарню. Коли вона приїхала туди, Мері метушилася за прилавком, а в залі сиділо кілька людей.
- Доброго дня, - сказала дівчина. - Я з "Лідера".
При цих словах Мері злегка здригнулася, але швидко взяла себе в руки і сказала:
- Слухаю Вас, Ви хотіли поговорити зі мною?
- Я хотіла купити кілька ваших круасанів і залишити пану Моретті документи для роботи.
- Він буде за хвилин десять. Ви можете його самі дочекатися і все передати, - Мері зовсім не хотіла виступати посередником у взаємовідносинах Серджіо і Ніколь, нехай навіть вони й були діловими. Крім того, після того, як стало відомо про використовувані схеми генерального директора "Лідера", брати будь-які документи в руки було б необачно.
Але дівчина не хотіла чекати. Вона розрахувалася за круасани, поклала папку на прилавок і швидко вийшла з пекарні.
Мері розривала цікавість. Що там усередині? Які документи? Може, одним оком тільки поглянути? Але це було неправильно, вона розуміла. Кілька хвилин вона боролася з власною совістю і врешті акуратно взяла папку та подивилася її вміст. Там справді були якісь папери, плани, схеми. А під усіма документами лежав рожевий конверт...
Пальці самі відкрили його і з завмиранням серця Мері прочитала: "Чекаю на тебе сьогодні в себе в офісі, як зазвичай".
Мері швидко поклала записку всередину конверта, засунула його всередину папки і закрила. За кілька хвилин прийшов Серджіо. Вона сказала йому, що приїжджала дівчина з офісу і передала для нього папку з документами. Потім Мері метушливо вирушила на кухню, адже справ справді було вдосталь, а сама крадькома спостерігала за тим, що робитиме молодий чоловік.
Серджіо відкрив документи, похмуро почав їх перебирати, а потім побачив конверт. Прочитавши його вміст, він нітрохи не здивувався, не виявив жодних емоцій. Він поклав конверт назад, закрив папку і попрямував до кухні.
- Мері, ти тут? - голос його звучав трохи тривожно.
- Так, ти мене кликав? - Мері вийшла йому назустріч.
- Мені потрібно виїхати ненадовго, ти впораєшся?
- Звичайно, якось же справлялася до цього. - Мері не могла приховати досади.
- Не сердься, адже я все ще працюю. Мені потрібно з'їздити у справі, а потім я відразу повернуся сюди. Почекай на мене, добре? Я думаю, що розгадка вже зовсім близько. Нам явно потрібно буде ввечері дещо обговорити.
Із цими словами він вийшов із пекарні, залишивши Мері розгубленою і тривожною.