Віконце 3. Загадка Перша

Серджіо оглядав приміщення складу з нетерпінням і передчуттям шукача скарбів, коли той знаходив зачіпку, що веде до справжньої золотої жили. Усе життя його тягнуло до пригод, але буденне життя дарувало тільки лабіринти кодів. І Серджіо любив своє життя, і навіть розгадувати черговий глухий кут програмного забезпечення йому не було нудно, але все ж - не те. Йому трапився унікальний випадок розгадати справжню загадку поза рамками екрана ноутбука.

Склад розташовувався в напівпідвальному приміщенні з типовими для льоху стінами у вигляді аркового оздоблення каменем і заглибленнями в стелі. Лампи ледь освітлювали це приміщення, незважаючи на його невеликий розмір. Квадратні полиці були завалені спеціями і баночками з борошном, а в окремих закритих стелажах виднівся свіжоспечений хліб.

"І коли встигла?", - подумалося Серджіо, але він продовжував пошуки. У центральній частині кімнати розташовувався великий стіл, мабуть для зручності зберігання або для письмових справ.  Останнє цікавило молодого чоловіка найбільше. Однак і тут він зазнав невдачі - ніде біля або під столом не було шухлядок або хоч якогось натяку на документацію.

"Але десь же вона є!" - в серцях Серджіо тупнув ногою, як раптом почув скрип - під мостиною, на яку він наступив, вочевидь було щось. Скрип розійшовся луною по пекарні.

- Що ви, - в основному приміщенні пекарні виправдовувалася Мері, - наші... двері! Точно, двері потрібно давно змастити. Скриплять неможливо.

Дівчина нервово засміялася, скоса дивлячись на коридор, що веде до службового приміщення. Угораздило ж Серджіо почати шуміти саме в цей момент.

- Ваші пончики, - поспішила упакувати десерт Мері, - платити будете карткою чи готівкою?

- Ви знаєте, - забарилася відвідувачка, гидливо скривилася і полізла в сумочку за телефоном, - краще картою. На вашій здачі можуть бути сліди мишей.

- У нас немає мишей, можу вас запевнити, - з непроникною і вже злегка пластмасовою посмішкою викарбувала Мері, простягаючи термінал.

Товстуха продовжувала голосити й охати, мабуть, сподіваючись вибити знижку, але дівчина лише посміхалася їй у відповідь. Були б миші, а не нахабний програміст у коморі, тоді, може, й скинула б ціну. А так...

Мері зітхнула з полегшенням, коли огрядна клієнтка пішла.

- Дякую за покупку, гарного дня! - Навздогін відвідувачці крикнула Мері і помчала на склад вичитувати Серджіо.

Коли вона вийшла в коридор, погляд її зупинився на старих, потрісканих дверях, які вели до складу. Скрип цей справді був чимось більшим, ніж просто проблема з мастилом.

Чоловік тримав мостину і невелику коробочку в руках. У його очах читався абсолютно дитячий захват, коли він надто недбало кинув деревинку вбік.

- Обережніше, - Мері вперила руки в боки, спостерігаючи за чоловіком, - мені це потім на місце ставити.

Серджіо лише відмахнувся і простягнув коробочку дівчині.

- Дивіться, - з трепетом промовив він, показуючи вміст його скарбу.

Усередині скриньки лежала залізна пластина з вирізаним отвором під ключ. Сенсу в такій пластині було не багато - її могли вішати хіба що в декоративних цілях, оскільки ні замкнути, ні відімкнути вона нічого не могла.

- І що це? - Усе ж співчутливо запитала Мері - надто не хотілося їй руйнувати повітряний замок мрій молодої людини.

- Підказка для наступної загадки, звісно. Потрібно знайти такий самий отвір під ключ.

- І ключ, очевидно, - зауважила дівчина, - сенс від дверей, якщо їх не можна відчинити?

- Її сенс у загадці, яку вона приховує.

Мері було зовсім не до філософських міркувань. Її духовка давно продзвеніла, сповіщаючи про готову продукцію, а вона так і не завантажила нову. У той час як у Серджіо був час і бажання - навіть радше дитяча віра - вести розслідування в пошуках розгадки, дівчині потрібно було залишатися в реальності. Чарівні квести не оплатять комунальні витрати і не куплять їжі на вечір.

- Серджіо, - почала було вона, як раптом чоловік перебив її.

- Котра година?

Мері не мала звички носити з собою годинник, тож була змушена вийти до загальної зали, щоб побачити час. Злегка перевалило за десять. Серджіо змінився в обличчі, схопив усі свої знахідки, сумку біля столика і вилетів із пекарні. 

- А як же... - Мері розгублено дивилася на двері з доводчиком, що плавно зачиняються, і не вірила, що це відбувалося. Молодий чоловік утік, але навіть не заплатив за каву.

"Ще й зламав мені підлогу на складі!", - остаточно засмутилася дівчина, нарікаючи, що одразу не змусила заплатити надто цікавого клієнта. Буде їй уроком - не бути такою довірливою.

Серджіо не поділяв похмурих думок Мері, у нього в голові лише стукало яскраве бажання розгадати загадку. Настирливою мухою і перепоною для нього залишалася робота, яку, на жаль, ніхто не скасовував у зв'язку зі знахідкою справжнісінької пригоди. 

Коли Серджіо, піднімаючись ліфтом, згадував свій захопливий день, він рішуче відчинив двері офісу клієнта. За столом сидів чоловік із серйозним виразом обличчя, який, очевидно, чекав на його прихід.

- Прошу вибачення за запізнення, - одразу сказав Серджіо, увійшовши до кабінету. - У мене були невідкладні справи.