Розділ 25

Ася кілька днів не знаходила собі місця. Їй здавалося, що заходить на нове коло пекла, а позаду неї чорти тикають у п'яту точку вилами, щоб ворушилася, тупочучи прямо в безодню.

Макс продовжував відмовчуватися на її повідомлення. Коротко написав тільки, що радий би зустрітися, коли вона готова буде розповісти. Але вона не була готова. Витягувати з пральної машини часу брудну білизну замість випраної - чи є такі мазохісти? У будь-якому разі, це точно не вона.

З голови ніяк не йшов контрастний образ теперішнього Всеволода, що скотився на саме дно казанка Всесвіту, в якому вона з насолодою кулінара помішувала величезною ложкою долі життя людей, то переплітаючи шляхи особистостей, то розводячи їх по різні боки. Ймовірно, це мало якийсь сакральний сенс. Але намагатися його зрозуміти Ася не бажала.

А тут ще Матвій із цією нахабною дівицею. Знову ж провозиться і відпустить. Яке йому задоволення створювати нові пари? Зрештою він міг би вибрати одну з цих убогих і зажити з нею щасливо, якщо вже йому так необхідно когось нескінченно рятувати.

Та це його самого в пору рятувати від усіх! Бідний довірливий молодший брат.

Довго злитися на нього не виходило ніколи. Тепер особливо. Хотілося бути поруч, щоб не дати йому припуститися помилки, пригріваючи на грудях змію, яка буде солодко шипіти, щоб потім зробити фатальний укус. Як це з нею зробив Всеволод.

Лягаючи спати в черговий вечір виснажливою роботою дня, Ася вимкнула світло і втупилася у вікно. Напевно Мотя зараз роздивляється з улюбленого крісла, як гаснуть вогники та місто занурюється в темряву. Кажуть, що письменники, музиканти, художники творять частіше вночі. Вдень вони зазвичай витворяють. Ну або просто живуть у сірому натовпі напрочуд цікавих особистостей, намагаючись не надто виділятися. Однак і хірургу імпонувала ніч. Здавалося, ніби мати схиляється над колискою малюка, закриваючи крихітку від сторонніх поглядів безкрайньою темно-синьою накидкою неба. Ніжно хитала мобіль над ліжечком і звучала пісня ночі, в такт якій погойдувалися крихітні зірки. Так світобудова писала долю новій людині. І Матвію страшенно хотілося бути присутнім при цьому грандіозному моменті. Колись він сам зізнався в цьому старшій сестрі.

Ася солодко посміхнулася, занурюючись у сон, залишаючи всі неприємні думки на завтра. Однак саме в цей момент на тумбочці біля ліжка завібрував телефон.

- Мотя, тільки не кажи, що просто вирішив поговорити, - невдоволено прохрипіла розбуджена сестра, попередньо глянувши на дисплей.

У неї на завтра передбачався повноцінний робочий день і цілий список важливих справ.

Матвій розтягнув губи в щасливій, майже блаженній усмішці. Вона відчула це за зміненим диханням брата.

- Не спи, Ась. Так усе життя пропустиш.

Вона фиркнула, він у відповідь усміхнувся. Запанувала миролюбна тиша взаєморозуміння.

- Аріна вже заснула, і я вирішив, - почав Матвій, але сестра миттєво гнівно перебила його:

- Не хочу про неї говорити, - категорично заявила жінка.

- Чому, Асю? - здивувався він. - Я не розумію твоєї впертості щодо абсолютно незнайомої дівчини.

- Не люблю дворняжок, - процідила.

Перед уявним поглядом одразу ж спливло зле обличчя Всеволода, який чіпко тримав її за руку. Злі слова, кинуті їй в обличчя. Злі й несправедливі. Що він знав про її біль! Як посмів узагалі хоч на секунду знову вклинитися в її життя?

- Ти ж не святенниця, - м'яко дорікнув Матвій. - Звідки в тобі стільки снобізму? І потім, вона аж ніяк не...

- Мотя, не заговорюй мені зуби. Я - не ти, і на дешеві фокуси з доброю посмішкою не купуюся, - відрізала Ася.

- Але я думав, - розгублено пробурмотів чоловік, - завтра посидіти втрьох за піцою. Хотів, щоб ви познайомилися.

- Ні. На добраніч, брате.

Ася поклала слухавку, не даючи йому можливості знову заперечити.

Почуваючись без причини побитим собакою, Матвій відклав телефон на кухонний стіл і попрямував у ванну для стандартної вечірньої гігієни.

Ася сіла в ліжку, сердито пихкаючи. Ну ось, а могла б зараз солодко спати.

Сама не могла б пояснити, чому так розлютилася на дівчину, яку жодного разу не бачила. Так, її історія в переказі Матвія звучала абсурдно і сюрреалістично. Але хіба не таким було все життя самої Асі?

Чи могла в ньому підняти голову кобра ревнощів, заглушаючи голоси розуму і люблячого серця? Якщо Матвію добре з цією Ариною, то яка різниця, що там сталося з нею до нього?

Ася вперто помотала головою, відганяючи недоречне м'якосердя. Піднялася з ліжка і попрямувала на балкон, прихопивши по дорозі цигарки й попільничку.

Можливо, варто було погодитися на пропозицію брата, і хоча б побачити особисто цю гадюку? Чомусь незнайома їй Арина уявлялася саме так - отруйною і смертельно небезпечною для брата. Настільки, що серце вистрибувало з грудей від хвилювання за нього.