Розділ 22

Зірвавшись із квартири Матвія, Ася мчала до Максима, ніби він був її особистою панацеєю. Та він і став для неї ліками. Без нього не зуміла б упоратися з болем і знову почати посміхатися.

Дзвонив чоловік рідко. Любити його, страждати, нудьгувати та хвилюватися заборонив. Смішний. Ніби все це можна заборонити. Ася фиркнула глузливо, але погодилася. Бо ці умови збігалися з її особистими установками. Не кохати, не прив'язуватися, не тужити й не хвилюватися. Серце має бути вільним, ліжко гарячим, а шлунок ситим. Усе інше - підліткова дурниця.

Утім, у Макса на те були свої підстави. Він чесно зізнався дівчині, що вона йому подобається вже на першому побаченні. Тоді ж незабутній адреналіновий вечір перейшов у пристрасну ніч. Палити ходили всі сусіди, судячи з незадоволених вигуків за стінкою. Ася у відповідь тільки реготала задоволено, немов відьма Гелла. Тільки що на мітлі не літала, відчуваючи себе вільною і бажаною.

Але не менш чесно Максим зізнався і в тому, що залежний від адреналіну. Спосіб отримати його він і шукає у своїй роботі. Тому бути обережним і берегти себе нізащо не стане. Тож цілком може з чергової зміни не повернутися. Саме з цієї причини не потребує заплаканої дружини та сімох по лавках.

Асю влаштовувало і це. Їхні погляди напрочуд збіглися. Тож адреналінові вечори вони влаштовували щоразу, коли Макс зволить з'явитися в її житті. Немов рідкісний, але дуже довгоочікуваний гість.

Брехати Ася могла кому завгодно, але не собі. Вона чекала на Макса. Жадала бачити, шукати небезпеки, переживати з ним миті сплеску гормонів, ділити ліжко.

Прощатися щоразу було прикро. І ще якийсь час на душі шкребли кішки. До когось же він іде. Значить комусь можна і любити, і чекати, і хвилюватися. Чому не їй?

Але всі ці міркування досить швидко вислизали на останній план під впливом нескінченних переробок. Ася набрала таку кількість замовлень крім основної роботи, що іноді й перекусити забувала. Що ж, і в цьому є плюс - фігура завжди зберігалася ідеальною, а від'їдатися можна приїжджати до Матвія на вихідних.

Ася усміхнулася, побачивши біля свого під'їзду Макса з букетом квітів. Не важливо навіть, яких саме. Від нього таке підношення - саме по собі диво несподіване.

Максим незвично боязко чмокнув її в щоку, вручаючи букет.

- Ага, і тепер весь вечір на манежі незграбна Ася з букетом? - розвеселилася вона, розвертаючись до хлопця обличчям, щоб повернути поцілунок.

Сьогодні Макс чомусь хмурив брови. Дівчина напружено вдивилася в його мужнє обличчя. Він навіть занадто гарний. Та й у причину вибору професії вірилося насилу. Мабуть, пора з ним розлучитися. Адже ще трішки, і закохається. А цього категорично не можна допускати. Одного рубця на серці цілком достатньо. Ася завжди вважала себе досить розумним індивідуумом, щоб не тягати із собою одні й ті самі граблі, без кінця набиваючи ідентичні шишки.

Це Матвій знову впритул не бачить закохану в нього медсестру Ольгу. Не чує розповідей сестри про цю чудову жінку. І вперто тягне в дім усяку гидоту.

З дитинства таким був. То звірятка, то пташки прихворілі, поранені, бездомні. Матвій виріс, підхід до життя залишився. Де тільки знаходить цих нещасних дамочок? І головне: ставить на ноги, приводить до тями та відпускає в щасливе майбутнє. Не з ним. Дивак-людина. Ну то ладно, це його справа особиста.

Ася зібралася вже сказати Максу щось приємне, старанно добираючи слова, щоб не видати, як сильно зраділа його дзвінку. Але в цей момент на них налетів казна-звідки дивного вигляду мужичок. Неохайний, з поганим запахом, бородатий. Він кинувся на Максима з кулаками. Рятувальник вчасно ухилився. Відповів нападнику. Той зігнувся навпіл, застогнав.

- Доберуся я до тебе, стерво, - пролунав його здавлений голос.

Ася злякано зойкнула, ледь не впустивши шикарний букет від подиву.

- Всеволод? - ледь не пошепки запитала.

- Немає його більше, - їдко кинув чоловік. - Ти вбила його. Ти - вбивця, - зло виплюнув той, шкандибаючи геть і сердито зиркаючи, обертаючись.

Ася поникла. Глянула на Макса вивчально. У голові одна за одною проносилися картинки її спільного з Всеволодом минулого. І раптом різко зупинилися, ніби хтось натиснув стоп-кадр, на очах Жанни, сповнених болю і смутку.

- Макс, а в тебе знайдеться ще трішки адреналіну для мене? - розгублено запитала дівчина, дивлячись кудись у порожнечу.

Цей дивний вчинок колишнього коханця, короткий інцидент, що не має раціонального пояснення з її погляду, розбурхав старанно заховане минуле, наче мул із дна. Його хотілося обтрусити, як пил із рукава дорогого пальта. Ось тільки щітки відповідної під рукою не виявилося.

Максим насупився здивовано.

- Може, скажеш спершу, хто це був? І що за нісенітницю він ніс? - насторожено поцікавився чоловік. - А то мені на сьогодні вистачить поки що адреналіну.

Ася вперто стиснула губи. Говорити йому про своє минуле категорично не хотілося. Навіть найрідніший і найближчий Мотя знав далеко не все. Вона вперше пошкодувала, що не розповіла тоді. Але зараз уже пізно. Напевно.

Хитро посміхнувшись, Ася зазирнула в очі співрозмовнику.

- Хочу вкрасти тебе на вихідні, - прошепотіла спокусливо. - Або ти мене вкради. Куди-небудь якомога далі...