Розділ 19

Асю мучили сумніви. Вона кілька разів бралася за телефон, щоб зателефонувати братові. Але щоразу прибирала його в кишеню і боягузливо давала собі відстрочку. Вона боялася майбутньої розмови з Матвієм до тремтіння у зволожених долонях.

Промовчати про те, що сталося, неможливо. Рано чи пізно їй доведеться розповісти Моті про походження малюка. Він - рідний дядько крихітки. І надійна опора перед обличчям непохитних у моральних питаннях батьків. Та Господи! Він - єдина на світі людина, здатна зрозуміти та прийняти її такою, якою вона є.

Утім, уся ця історія змінила саму суть її. Нібито саме зараз дівчина навчилася відчувати себе дорослою людиною. Вона все ще шукала підтримки з перевіреного часом джерела, але водночас відчувала себе здатною впоратися зі штормами долі самотужки.

Мучена тривогами й сумнівами, Ася подумки вибудовувала діалог із братом, потім перемикалася на планування побуту для спільного щастя зі своїм малюком. Чомусь тепер інше здавалося малозначущим.

Можливо, це просто гормональні збої, які минуть після пологів і лактації. О так, за ці дні вона прочитала чимало статей на цю тему.

А можливо, в ній просто говорила образа на весь рід чоловічий. Їй важко було визначитися в миттєвій с ум'ятості емоцій і почуттів.

Дивно, але навіть плануючи своє щасливе майбутнє, сповнене світла материнства (за всіх його побутових труднощів), Ася не відчувала щастя просто зараз. Нутрощі ніби стиснуло, зв'язало в тугий вузол очікування чогось незвіданого і чомусь (а можливо, саме тому) страхітливого.

Коли на дисплеї висвітилося ім'я Жанна, дівчина пережила одразу цілу гаму емоцій: здивування, полегшення і цікавість. Навряд чи б та дзвонила поговорити про погоду. Хоч би як тепло вони спілкувалися, кожна так чи інакше відчувала гіркоту від одного лише вигляду розлучниці, де розлучницею кожна з них вважала іншу. Обидві вони чудово це усвідомлювали, але нічого вдіяти не могли, бувши тимчасово зацікавленими у співпраці.

- Алло, - дещо насторожено відповіла.

- Телефоную тобі сказати, що остаточно вільна від Всеволода, - без радості в голосі й без привітання Жанна одразу перейшла до головного.

Ася зловила себе на думці, що не знає, що на це можна відповісти.

- Розлучення пройшло швидко, - відчуваючи незручність від напруженої тиші, пояснила жінка. - І суддя, до речі, жінка виявилася, - здавлено хихикнула. - А ми з синами поїхала в передмістя, там відкрили клініку благодійну і мені запропонували працювати в них. Це унікальний, геніальний проєкт. І місце таке... Шикарне!

Вони помовчали трохи, збираючись із силами.

- Ти знаєш, - уже спокійніше і серйозніше промовила Жанна через паузу. - Я й гадки не маю, чому дзвоню тобі про це розповісти. Виявилося, що крім тебе в усьому моєму списку контактів немає жодної справжньої, живої людини. Ась, ти мене чуєш?

Ася кивнула, захлинаючись сльозами очищення і полегшення. Вона раптом відчула, що чекала цього дзвінка. Їй потрібно було перестати постійно звинувачувати себе, аналізувати, хвилюватися. Гостро потребувала того, щоб Жанна виявилася вільною. Нібито за них обох.

Ні, вона не відчувала більше симпатії до брехуна і зрадника. Адже зраджував він одночасно обом жінкам. Але біль і навіть затаєна ненависть душили її, заважали спокійно дихати.

- Ася?

Вона схлипнула у відповідь, перестаючи стримуватися, відпускаючи себе і ридаючи вголос. Голосно і з насолодою. Посміхаючись безглуздо й безсоромно. Вони перемогли.

- Ти що? Ти чому? - розгубилася Жанна.

- Це не ти, це ми вільні, - пояснила Ася, намагаючись заспокоїти безконтрольний потік сліз. - Ми вільні від нього! - проголосила майже урочисто. - Залишилося тільки вилікуватися... - додала пошепки.

Але Жанна почула. І прекрасно розуміла суперницю, яка добровільно стала союзницею.

Вона збиралася відповісти, що розуміє її та хоче підтримати, проте дівчина несподівано різко перервала розмову, зім'ято побажавши щастя і відключившись. Її тон змусив Жанну хвилюватися. Але від повторного дзвінка вона утрималася. Можливо, Асі просто потрібно побути на самоті. А вона напише повідомлення з пропозицією телефонувати в будь-який час. Допомогти - не означає нав'язувати своє товариство. Чи не так?

Ася відклала телефон на підвіконня, безглуздо втупившись у бордову калюжку, що розтікалася під нею. Ноги з внутрішньої сторони стали липкими й гарячими.

Маячня якась, абсолютний сюрреалізм. Чому це відбувається знову?

У стані напівсну, як захисної реакції підсвідомості, дівчина викликала швидку, абияк намотала простирадло, щоб пересуватися будинком до приїзду медиків, не залишаючи за собою кривавих слідів. Сіла на підлогу на коліна з мийним засобом і ганчіркою в руках, і стала запекло відтирати пляму, то плачучи, то посміхаючись своїм думкам. Їй здавалося, що божеволіє. Було соромно, прикро і... легко. Почуття ніяковості від власної радості змушувало ховати обличчя в долонях. Їй не боляче і не страшно. Вона не відчуває втрати. Лише свободу. Господи, як же соромно...

У такому стані її й застали лікарі. Поставши перед ними в розпатланому вигляді, забруднена власною кров'ю, Ася божевільно посміхалася із застиглими в очах сльозами.

Фельдшери переглянулися, підозрюючи, що знадобиться додаткова допомога психіатра.