Розділ 12

Матвій терпляче чекав, поки сестра наговориться з незнайомою йому подругою. У цей час Ася, яка помітно пожвавилася, обмінювалася з Жанною історіями стосунків із Всеволодом. Захлинаючись, ніби справді були подругами, які просто давно не бачилися.

Завідувачку, яка прийшла на обхід, зупинив Матвій, який попросив зайти до його сестри найостаннішою. Він чесно пояснив, що завдяки візиту подруги намітилися позитивні зрушення в емоційному плані, а йому хотілося б цього найбільше. Завідувачка увійшла в становище, пішовши колезі на поступки. Однак тепер вона поверталася знову. Відмовок більше не було, він не міг перешкоджати огляду. Навіть заради самої Асі.

Увійшовши в палату разом із лікарем, Матвій застав сестру, яка азартно обговорювала щось із Жанною. Але варто було їм з'явитися на порозі, як обидві жінки, не змовляючись, замовкли та незадоволено поглянули на тих, хто прийшов. Спасов здивовано насупився. Така поведінка зовсім не типова для його Асі.

Лікарка нічого нового для себе не виявила. Жанна поклала на приліжкову тумбочку аркуш зі своїм номером телефону і поспішно попрямувала до виходу.

- А співбесіда? - гукнула її Ася.

- У мене змінилися плани, - хмикнула Жанна і звернулася вже до завідувачки: - Вибачте, що так вийшло. Я вас чекала для співбесіди. Мені сказали, що знайду вас саме тут. Але тепер це більше не актуально...

Матвій ще більше насупився, починаючи підозрювати, що це була зовсім не подруга. І, можливо, він даремно не ввійшов раніше і не перервав бесіду.

Ася уважно слухала плутані пояснення Жанни, переконуючись у тому, що вона не збрехала їй, а дійсно приходила влаштуватися на роботу. Але мудре провидіння влаштувало все інакше.

Похмуре передчуття відплати й відновлення справедливості гріло Асю зсередини весь час, поки вона неуважно відповідала на чергові запитання лікаря. Та повідомила, що виписати зможе дівчину вже завтра. Оскільки всі показники в нормі.

Спасов із підозрою в погляді придивлявся до сестрички, насилу впізнаючи в ній колишню Асю. Ніби вчора вона зламалася надвоє, спорожнівши, а сьогодні її місце зайняла зовсім інша, мало зрозуміла йому жінка. І ця Ася подобалася йому значно менше за колишню, улюблену старшу сестру.

Він глянув на тумбочку, намагаючись запам'ятати телефон. Можливо, ця жінка зможе прояснити щось? Якби вони й справді були подругами, номери телефонів у них би давно були. Інакше як би вона дізналася про госпіталізацію і прийшла провідати? Щось у цьому всьому не чисто.

Але Ася помітила його погляд і різким рухом руки зірвала аркуш із тумбочки, зім'яла і сховала в кишені. Від прямого обміну поглядами відхилилася.

Лікарка побажала обом гарного дня, йдучи. Кілька десятків пацієнтів чекали на її допомогу. І це тільки сьогодні. Чи має вона час і сили розбиратися в перипетіях долі та душевних муках чергової з них?

Залишившись у палаті самі, Матвій і Ася довго дивилися один на одного. Цього разу це не було невербальним обміном думками й переживаннями. Радше битвою характерів.

- Асю, хто ця жінка? - не витримавши, першим запитав Матвій.

- Дружина Всеволода, - не моргаючи, гранично чесно відповіла сестра.

Більше нічого не додала. Незвично небагатослівна й різка. Ніби з приходом суперниці всередині з'явився металевий стрижень.

- Чудово. Дякую за чесність, - терпляче кивнув Спасов. - А більше нічого мені сказати не хочеш?

- Не зараз, Мотя, - пом'якшившись, промовила Ася. - Вибач, але не зараз.

Матвій кивнув.

- Тільки прошу тебе, не влізай у неприємності й чужі розбірки, - попросив брат.

Ася багатозначно промовчала.

- Ясно, - пригнічено підсумував Матвій. - Ймовірно, я тоді піду. Ась, я тобі приніс їжу й одяг змінний. Завтра заберу тебе до себе на кілька днів, скучив за нашими... - уже біля дверей вимовив.

- Не треба, - категорично перебила Ася. - Я хочу побути сама.

На здивований погляд Моті пояснила:

- Мені здається, що я так і не дорослішаю по-справжньому саме тому, що зі мною поруч завжди ти. Тому що я ніби ділю свої біди й радощі з тобою. І мені потрібно вдвічі більше часу, щоб пережити, усвідомити та від цього подорослішати по-справжньому, а не за паспортом.

Вона гірко усміхнулася, остаточно замикаючись.

Матвій незвично почувався покинутим собакою. Цуценям, яке лащилося до доброї дівчинки, а вона раптово боляче стукнула його по лобі.

Не прощаючись як належить, чоловік вийшов, гублячись у здогадах, як йому тепер вчинити. Раніше все було гранично зрозуміло. Він чоловік у родині. Їхній родині, де є тільки брат і сестра. Батьки ж окремо. Хоча від цього батьками бути не перестають, просто їхня функція ніби вичерпалася, як тільки діти підросли та стали по-справжньому самостійними в побуті, не чекаючи самостійності душевної.

У цій своїй якості захисника (нехай сестра і старша, але ж вона жінка і потребує захисту й опіки брата) він би забрав її завтра з лікарні, привіз додому й оточив душевним теплом. А що йому робити тепер?

Загублено крокуючи до автомобіля, Спасов міцно стиснув губи, розмірковуючи про зміни, що відбулися. Він знав Асю достатньо, щоб розуміти: поки сестра сама не забажає, не скаже жодного слова. Просто йому вона завжди хотіла розповісти. Що змінилося? Де він так підвів її, що втратив довіру?