Розділ 9

Увесь час, поки сестру оглядали, чистили після викидня і переводили в палату, він мовчки сидів біля відведеного їй колегами ліжка. Те, що дитину зберегти не вдасться, він зрозумів ще у квартирі, але примарна надія залишалася. Зараз стало остаточно порожньо.

Спасов розумів, що йому як ніколи потрібно залишатися сильним, щоб підтримати сестричку в біді. Він бачив, як горіли радістю її очі. Бачив ці тремтячі у світлому хвилюванні руки, коли вона викладала штук десять позитивних тестів на його тумбочці. Це вона ще не розуміла, що робити та чого насправді хоче. Він зрозумів одразу. Що вона хоче і готова стати мамою, віддати комусь частину своєї душі й любові по-справжньому. Ба більше, сам перейнявся бажанням узяти посильну участь у долі крихітки, розділити радощі й труднощі з сестрою. Перейнявся очікуванням дива.

Усе намагався зрозуміти, за що, чому або для чого сталося саме так і ніяк інакше. Чого домагається Всесвіт від його норовистої й сильної духом сестрички?

Асю привезли на каталці й досить дбайливо переклали на ліжко під суворим поглядом Матвія. Санітари прекрасно знали в обличчя завідувача відділення хірургії. З такими людьми не сваряться. Та й вигляд у нього був похмурий.

Сестра лежала перед ним бліда, худенька і беззахисна. А він нічим не міг їй допомогти. Безпорадно тримав її за руку, чекаючи повернення свідомості після наркозу. Друге ліжко у двомісній палаті пустувало. І він не міг вирішити для себе, на краще це чи краще було б, якби тут була сусідка. Хто його знає, з яким би вона виявилася характером і поглядами на життя. Допомогла б вибратися з прийдешньої депресії чи погіршила б тільки?

Ася неголосно застогнала, оговтуючись. Матвій міцніше стиснув її долоню, даючи зрозуміти, відчути, що вона не одна. Вона важко ковтнула, повертаючи голову набік. По щоці скотилася самотня сльоза, розпливаючись плямою на білому, хоча й затертому лікарняному ліжку.

Вона не пробуде тут довго. Лікар сказала, що ускладнень немає і сенсу тримати її у відділенні теж не бачить. Спасов уже вирішив, що на час забере сестру до себе, щоб уникнути... Навіть подумки не хотілося вимовляти це.

Як це відбувається? Як крихітка так швидко підкорив їхні серця настільки, що тепер вити хотілося від відчаю? Але показувати свою слабкість їй не можна.

Чоловік слабко посміхнувся, вільною рукою витираючи скроню тіні його активної, енергійної сестри, що лежала перед ним.

- Він... пішов? - тихо запитала Ася, сама знаючи відповідь.

Іноді нам потрібно почути або запитати очевидне, щоб вимовити це вголос. Так подія ніби стає відчутною й остаточно безповоротною.

Матвій мовчки кивнув їй, несила сказати. Дивувався самому собі, але, виявляється, і чоловікам властиво відчувати абсолютну безпорадність перед душевним болем і стражданнями найближчої жінки. Хотілося притиснути її до себе і сховати від болю. Але це неможливо. Тому все, що він міг, дивитися їй в очі, розчиняючись у відповідному погляді мовчазного обміну силами та співчуттям. Цей день зробив їх ще ближчими, ніж були раніше.

Він сидів біля ліжка сестри весь час крапельниці та ще трішки вже після того, як дівчина заснула. Змахнувши скупу чоловічу сльозу співпереживання, Спасов важко піднявся зі свого стільця і попрямував у рідне відділення. Він мав написати заяву на відпустку своїм коштом і привести справи до ладу на час своєї вимушеної відсутності. Оскільки планову відпустку чоловік щасливо відгуляв, поїхавши з сестрою до моря. Він тоді тільки-но розлучився з новою не долею і потребував реабілітації шумом хвиль, шурхотом піску під ногами, звуком вітру і тихим мрійливим голосом сестрички, яка вмостила поруч із пледом, коли пляж спорожнів і вони залишилися чи не самі на всьому морському узбережжі.

Намагаючись підтримати брата, Ася розписувала Матвію перспективи зустрічі з майбутньою, справжньою долею. Їхнє спільне світле майбутнє. І просто насолоджувалася відпочинком у родинному колі, втомившись від міської метушні й трудових буднів, схожих один на одного, як два аркуші конспекту, списаних дрібним нерозбірливим почерком.

Всеволод із сумом констатував неможливість їхньої відпустки на двох. Вона з розумінням посміхнулася, вкотре прийнявши правила гри та радісно погоджуючись із пропозицією брата, яка надійшла незабаром. Він просив її про моральну підтримку, боячись залишатися з думками наодинці. Але насправді знову допомагав їй, навіть не знаючи про це. Оскільки тоді ще не був обізнаний про заборонені стосунки сестри з чужим чоловіком.

Спасов, посміхаючись спогадам відпустки, відчинив двері до свого кабінету й увійшов, зачиняючись на ключ. Це був абсолютно божевільний тиждень. Вранці вони обходили й облазили найцікавіші куточки природи та вивчали пам'ятки архітектури, регочучи до болю в животі над усіма жартами й курйозами, у які потрапляли з милості Асі. Обід проводили в тіні тераси крихітного приватного пансіонату. Потім вибиралися на пляж, насолоджуючись звуками моря і дотиками хвиль до стомленого тіла. Воно ніби лагідно обіймало їх, змиваючи сум і втому. Вечір зустрічали із зірками, милуючись світлом маяка, що намагався конкурувати з небесними світилами. Потім вирушали до своєї кімнати, де пили чай, обговорюючи прочитані раніше книжки та неоднозначні ситуації з життя. І засинали міцним, здоровим сном умиротворених людей.

Матвій підійшов до маленької іконки, що стояла на поличці в його кабінеті. Той самий маленький секрет, про який зовсім нікому не належало знати. Навіть сестричці. Причина, через яку він зачинявся тут перед кожною операцією, щоб ввірити долю чергового пацієнта в руки Творця. Вважаючи, що він лише руки, яким дозволено виконати волю Всевишнього. Потрібно бути зовсім дурнем, щоб вважати, що хірург одноосібно здатний врятувати свого пацієнта, всупереч бажанню Всесвіту і його планам на долю хворого.