Розділ 4

Ася, на диво, весь тиждень не писала йому в жодному з месенджерів. Всеволод спершу дав їй день, щоб позлитися та охолонути для виразного діалогу. Однак коли повідомлень не було і наступні шість днів, занепокоївся, занервував. Ображено сопучи й поглядаючи у вайбер, ват сап і телеграм по черзі, чоловік роздратовано огризався на всі запитання дружини, дедалі більше дивуючись. Що це Ася там собі надумала? Де її милі, нічого не значущі слова, які завжди дратували його: "Добрих снів, коханий" та інша нісенітниця?

Розуміючи, що ситуація з коханкою починає виходити з-під контролю, Всеволод повідомив Жанні про термінову справу і помчав, не замислюючись про наслідки. Вона мовчки кивнула і якийсь час дивилася в зачинені двері.

- Мамусю, йдемо грати. Ти обіцяла, - смикнув за руку довгоочікуваний малюк, виводячи жінку зі ступору.

Вона схилилася до нього, потім присіла і міцно обійняла. Другий її коханий чоловік ще був у саду. Глянула на годинник. Годинку можна ще й погратися та позайматися з синочком.

Жанна нікого не засуджувала, але ніколи не розуміла жінок, які народжували дітей, щоб утримати чоловіка. Це безглуздо і нечесно до дитини. Своїх синів вона народжувала тільки для себе. І була почасти навіть рада, що Всеволод практично не брав участі в їхньому вихованні. Не рахуючи фінансового аспекту. Чим менше його прямого впливу, тим краще. Щоправда, старший уже почав зображати бізнесмена. Бродив будинком важливий, з текою під пахвою і телефоном біля вуха. На всі її запитання огризався, що зайнятий. Жанна розуміла, що так дитина компенсує брак батьківської уваги. Повчальні промови на сина не діяли. Це завдавало їй болю, але змінити вона поки не була готова будь-що.

Захопившись запуском чергових машинок по новенькому автобану на половину дитячої, Жанна ненадовго забулася.

Всеволод гнав машину до будинку Асі, періодично лаючись на надто повільних водіїв перед ним, на світлофори, які не хотіли видавати йому омріяну "зелену хвилю", на дорожні служби, які ніяк не залатають ці дірки на добре знайомому йому маршруті.

Перед дверима коханки чоловік раптом нерішуче завмер. Його раптово відвідала думка, що шокує. Що як вона тільки викачувала з нього гроші, щоб розважатися з цим своїм... рятувальником? Як би інакше він так швидко примчав? І чому б став цілуватися з абсолютно незнайомою панянкою? Це абсурдне припущення до того розбурхало нерви, що він подзвонив у двері наполегливо кілька разів, а варто було їм відчинитися, як влетів до квартири, наче вжалений. Зловив себе на неприємній схожості з власною дружиною. Тільки в неї було видане в РАЦСі право на таку поведінку. А що було в нього? Чи мав він право нишпорити квартирою Асі в пошуках прихованого коханця, поки вона стояла зі схрещеними на грудях руками та здивовано посміхалася?

- Привіт, - хмикнула дівчина, привертаючи до себе увагу і спокійно зачиняючи вхідні двері.

- Де він? - гаркнув Всеволод, милуючись її рисами обличчя і пустотливим блиском очей.

Чоловік розраховував застати її в сльозах або хоча б сумною у зв'язку з тим, що сталося. Але вона аж ніяк не виглядала засмученою.

- Хто він, коханий? - трішки іронічно поцікавилася Ася, остаточно добиваючи його.

- Асько, не доводь мене! Я й так палаю від ревнощів! - заявив Всеволод, наближаючись до неї та зазираючи в очі, де такою дрібною фігуркою, що метушиться по спальні, відбивався він сам.

- Якщо ти про Макса, то його тут немає, - спокійно відповіла коханка, безпомилково визначивши, до кого її приревнували.

Ага! Значить, він мав рацію?

- Що в тебе з ним? - зажадав відповіді.

- Порятунок від висмикнутого твоєю дружиною волосся? - хмикнула Ася.

- Але ти його знаєш! - наполягав він.

- Я знаю його ім'я, - педантично поправила дівчина, нарешті насупившись. - Він назвав його після того, як ти, - тицьнула пальцем йому в груди, - не зміг втихомирити дружину і мені довелося екстрено шукати собі алібі, цілуючи незнайомого чоловіка.

Всеволод завмер. Ось вона, образа і біль. Ну слава Богу, значить, усе гаразд. Типова реакція. Він може бути спокійний.

- Ні до чого було цілувати його так пристрасно, - пирхнув чоловік, зменшуючи оберти.

- Але ж ти цілуєш так свою дружину, - ображено буркнула Ася, яка не раз уявляла собі цю картину.

Ніяк не могла визначитися, чи зрада це щодо неї? Чи має вона взагалі право на ревнощі до його законної дружини? В очах закону і суспільства, ймовірно, ні. Однак серцю було плювати на всі закони. Воно вимагало одноосібного володіння увагою Всеволода.

- Не дуйся, - спокійно промовив коханець, привертаючи її до себе для примирливих обіймів, що плавно переходили в пристрасне перемир'я. - Але май на увазі, що якщо це повториться, я не стану терпіти та прощати, - заявив авторитетно.

Ася здивовано округлила очі. Але заперечити не змогла, захоплена порцією відвертих пестощів Всеволода, що розпалюють кров.