3

3

На місце проведення зустрічі Сергій приїхав рано. Тут ще все тільки облаштовували. Різні люди метушилися в залі займаючись кожен своєю справою. Хтось сервірував столи, хтось тягав якісь дроти й кабелі, хтось прикрашав столи й залу. Саме вчасно, щоб мати можливість добре підготуватися.

За кілька годин все було готове й почали прибувати гості. З тих вищих керівників, яких знав сам Сергій, тут були Максим Олександрович, Георгій Григорієвич та Іван Миколайович. Цих трьох Сергій бачив кілька разів. Одного разу в їхньому офісі і ще раз чи два на отаких от зібраннях. Хто з них хто Остапченко не знав. Вони були начальниками вищими за Рідного, а хто кому начальник серед них, те нікого особливо не хвилювало. Такі речі потрібно знати тим, хто в посадовій ієрархії знаходиться ближче до керівництва. Сергій в цей список не входив.

Почалися промови, жарти та інші виступи як атрибути подібних зібрань. Зрештою дійшла черга і до Сергія. Він хвилювався неймовірно. Чи все пройде як заплановано, чи він зганьбиться й втратить все? Проте невідомо чи втратить він усе навіть якщо все пройде за планом. Та шляху назад вже немає. Хоча ні, є. Можна розіграти все за старим сценарієм. Але ні, варто спробувати. Байдуже. Як буде, так буде.

Сергія представили як наступного промовця й запросили на сцену. Він поволі піднявся на неї й підійшов до мікрофона. Його освітили прожектори, аплодисменти стихли.

- Як я раніше вже казав своєму керівнику, я не зовсім той, хто повинен тут зараз стояти. Промови – то не моє. Для того є спеціальні відділи в яких люди отримують зарплати саме за такі речі.

По залу пробігся смішок. Це добре, що з гумором сприймають. Побачимо, що буде далі.

- Отже, попри те, що я впирався, керівництво зуміло відшукати потрібні слова й аргументи, щоб мене таки вмовити. Тому я тут. Ще я тут для того, щоб розповісти вам дещо цікаве. Але все по черзі. Звертаючись до всіх вас, хочу зауважити, що головний посил реклами нашої продукції є дуже невдалим. Ми давимо на те, що життя складне, повне стресових ситуацій, перезавантажене інформацією, яку важко фільтрувати, переповнене неякісною їжею і таке інше. І наша продукція допоможе з цим усім впоратись. Насправді ж все не зовсім так.

Андрій Володимирович крутився на своєму місці намагаючись пригадати чи було таке в тій версії промови, яку дав йому Остапченко вчора вранці.

- Насправді ж, - продовжував Сергій, - життя набагато краще, ніж може здатися. Ми та компанії на кшталт нашої самі створюємо таку ілюзію, щоб подібна продукція краще розходилася. Бо якщо сказати людям, що ось же воно життя. Воно чудове, кого ви слухаєте? То хто буде купувати весь цей непотріб, що виробляється неймовірними потужностями в різних країнах світу? Подумайте. Кожен з нас має мобільний телефон, ба навіть не простий телефон, а портативний комп’ютер. Зараз і комп’ютер далеко не кожен зможе виконати ті функції, що їх нині виконує сучасний смартфон. Ми маємо можливість спілкуватися з рідними та близькими в будь-який момент часу і не тільки голосом, а й по відео. Зараз є служби доставки, які виконають замовлення в дуже короткі строки. Більшості людей вже мало звичайного холодильника. Туди не все влазить. Потрібні багатокамерні холодильники та ще й морозильні камери в додаток. Подивіться на автомобілі, подивіться на електроніку. Вже дуже багато наших співвітчизників їздять за кордон як відпочивати, так і подорожувати. Запитайте у своїх бабусь чи могли вони про таке мріяти? Про такі речі можна говорити не одну годину, але я сподіваюся думку ви зрозуміли.

Зал трішки зашумів. Відчувалося, що щось не так. Андрій Володимирович почав нервувати ще більше. Що цей малий верзе? Ми так не домовлялися. Всього цього не було в тексті. Проте все ще була надія, що зараз промовець поверне в потрібне річище. Це було просто необхідно бо Рідний вже спіймав на собі суворий погляд Максима Олександровича.

- Так, не все так чудово, як хотілося б, - продовжував Сергій, - але набагато краще, ніж могло б бути, погодьтесь. Ми живемо в чудовий час. В нас є вода, електрика та багато іншого. Скоро он вай фай буде по всьому світові. Цікаво, як на це дивляться мобільні оператори?

По залу знову пробіглась хвиля сміху. Це трохи розрядило напружену обстановку.

- То для чого ж ми кажемо всім, що життя паскудне? Бо нам це вигідно. Життя таке, як ми його сприймаємо. А сприйняття залежить від того, яку думку тобі навіюють. Це не правильно. Це злочин проти людства.

До Андрія Володимировича нахилився Іван Миколайович і прошепотів:

- Що це за жарти? Ви це стверджували?

- Ні. Він сам, - вже весь спітнілий сказав Рідний.

- Це неподобство. Зупиніть це.

- Яким чином?

- Не знаю. Думайте. Але ж не зі сцени його тягнути.

Андрій Володимирович занервував ще більше. Йому вже й обличчя вкрилося краплями поту.

- До чого я це все веду? – не вгавав Сергій. – А до того, що замість того, щоб робити гроші на людській наївності та невпевненості, можна робити справді цікаві й корисні речі. Я вже якийсь час займаюсь дослідженням штучного інтелекту. І знаєте що? Дещо мені таки вдалося. Буквально на днях. Це й змінило мою промову. Бо з самого початку вона мала бути про те, яка чудова наша продукція і які ми всі гарні люди, що турбуємося про оточуючих. Тобто звичайна рекламна промова.

Андрій Володимирович аж зблід. Максим Олександрович нахилився й щось сказав Георгію Григоровичу, той Івану Миколайовичу.