Глава 54

Маркус почував себе злодієм, що крадеться під покровом ночі, щоб скоїти злочин. Він не мав іншого виходу, а бажання побачити Тіну дошкуляло його своєю нав'язливістю і вдень і вночі. Як тільки йому стало відомо її місцеперебування, ризикуючи всім, Маркус вирушив у дім тітки. Дочекавшись, коли Ерік поїде, він рішуче подався шукати Тіну. Прислугою він з'ясував, що дівчина гуляла в саду одна.

Осінній сад ряснів яскравими фарбами. Червоне, помаранчеве і ще зелене листя, що залишилося на деревах і кущах, радували око. Теплий листопад, як і вся осінь, і легкий вітерець – день видався на славу! Він чув ледь чутний шурхіт листопада.

Озирнувшись довкола, Маркус побачив Тіну – і почуття миттєво наринули на нього. Ніколи раніше він не зустрічав таку чудову і прекрасну дівчину. Вона була така красива тілом і обличчям, що при одному погляді на неї перехоплювало подих. У сукні кольору блакиті та теплії шалі, накинутої на плечі, Тіна виглядала зовсім інакше, ніж зазвичай, – умиротвореною, спокійною.

Маркус виразно усвідомлював свій потяг до Тіни. Він скучив за цією дівчиною, переживаючи нестерпний біль розлуки. Вона стала для нього ще ріднішою та бажанішою.

Не захоплення чи пристрасть, а закоханість засліпила його. Він захоплювався її сміливістю та стійкістю духу. Ця сильна, темпераментна, гаряча дівчина підкорила його – тепер він, добре знаючи її, вважав, що Тіна призначена йому самим Богом, замість Лори, яку відібрав Ерік.

Він хотів поцілувати її соковиті яскраво-червоні губи, обійняти, знову почути дзвінкий сміх… Емоції здавили його серце, і Маркус зрозумів, що просто не переживе, якщо втратить Тіну. Вона потрібна йому, потрібна як джерело життя.

Він болісно заплющив очі, згадуючи той вечір у пабі і день, коли він намагався спокусити її, згадуючи вигляд її шикарного оголеного тіла, яким він лише милувався і не смів доторкнутися. Він придушив у собі бажання. Маркус хотів дати Тіні благополуччя і щасливий шлюб, адже Адлер був просто не здатний гідно оцінити характер цієї чудової красуні.

Молодий чоловік стояв від неї за кілька кроків, а вона не помітила його появи, просто не побачила його. Коли вона різко підвела голову, він зрозумів причину її відчуженості: вона беззвучно плакала, наче боялася, що її хтось почує, або ховалася від сторонніх очей. Сльози текли по щоках. Маркус одразу рушив до неї.

– Тіна, – тихо покликав він.

Дівчина здригнулася, відвернулася і почала витирати своє заплакане обличчя.

– Маркусе, що ти тут робиш? – спитала вона, не здивувавши його навіть поглядом, ніби була ображена на нього.

– Я прийшов, щоб побачити тебе і поговорити, – він став у неї за спиною, – пояснити, чому збрехав Еріку.

Тіна здивовано розвернулася до нього, не розуміючи, про що йшлося. Маркус не втрачаючи жодної секунди випалив:

– Я зробив це заради тебе. Сказав Еріку, що напоїв тебе, а насправді між нами нічого не було. Я збрехав. Тільки так він заспокоївся б і відпустив тебе. Я не мав іншого виходу. Він змусив мене розірвати контракт. Я збожеволів, так хвилювався про тебе.

Маркус говорив дуже переконливо, спокійно, наполегливо і вкрадливо, тихим, лагідним голосом. У його погляді читався глибокий розпач і благання. Варто було важко встояти перед спокусою схопити її в обійми, притиснути до себе. Вона обов'язково опиратиметься.

– Дякую тобі за наполегливість та участь. Тепер все добре, навіть чудово!

Тіна холодно дивилася на нього і була явно роздратована. Приголомшений її заявою, Маркус застиг, не розуміючи, що робити далі.

– Тоді прошу, поясни мені, чому ти живеш із ним у цьому будинку? Хіба після всього, що він зробив тобі, ти віриш йому більше, ніж мені? — спитав Маркус, розгніваний смиренною покірністю дівчини.

– Я його дружина, – сміючись відповіла Тіна, чим шокувала Маркуса.

Юнак прикрив рота рукою, намагаючись придушити істеричний смішок. Він не міг повірити у почуте.

Тіна ніколи раніше не бачила Маркуса таким засмученим, вкрай пригніченим. Раптом він підскочив до Тіни і, схопивши її за плечі, легенько струснув.

– Але чому?.. Навіщо ти вийшла за нього заміж? Він змусив тебе? – недовірливо запитав він, ніби збожеволівши від горя. – Ти не виглядаєш щасливою!

– У мене все гаразд, – видихнула Тіна, тривожно вдивляючись в обличчя Маркуса, зберігаючи при цьому незворушний настрій і рішучість. – Ти можеш бути спокійним. Я сама з усім розберусь.

Маркус був у нестямі від гніву. Він кожною клітиною свого тіла відчував ненависть до Адлера. Єдиним його бажанням було не розлучатися з Тіною, а в результаті Адлер знову обіграв його, відібрав її. Його очі зайнялися лютістю, як у шаленого пса.

– Чорт його візьми, цього Адлера! Думаєш, він уміє кохати? Ні! Він живе ілюзією, і досі закоханий у жінку, якої давно немає на цьому світі. Він не думає про щастя, тільки грає людськими долями – це сенс його існування. Ерік так розважається, калічаючи душі. Розумієш?

Тіна спробувала відсторонитися, упершись долонями в груди Маркуса. Але він не дав цього зробити і міцніше притиснув до себе, тепер їхні тіла тісно стикалися.

– Відпусти мене. Нас можуть побачити, – рішуче попросила вона.