Глава 44

Скучила. Саме так пояснила синові свою раптову появу Анжеліки. Він не повірив їй. Вона не любила літати, а від тривалих перельотів зазвичай утримувалася. Ні, мама ніколи нічого не робила просто так. Значить, її візит викликаний надзвичайною необхідністю.

– Нью-Йорк чудовий. Я так давно не була тут, що забула, як тут гарно! – Сказала Анжеліка, розглядаючи місто у величезне панорамне вікно офісу, що виходить на центральну частину міста.

Ерік спостерігав за Анжелікою. Він сидів за величезним столом свого кабінету, відкинувшись на спинку зручного шкіряного крісла. В останні дні він працював у нещадному режимі, хотів закінчити справи, щоб швидше побачити Тіну. Минув місяць з моменту розставання, а йому здавалося ціла вічність.

– Отже, у чому полягає справжня причина твого приїзду? – Поцікавився Ерік, підозрюючи, що чесну відповідь так і не почує.

– Просто вирішила побачити тебе та Олександра. Дізнатися, як просуваються справи.

– Олександр з усією старанністю почав вводити мене в курс справ свого холдингу. Я витратив цілий місяць, а роботи ще чекає дуже багато. Незабаром відбудуться збори директорів. Він оголосить усім, що я його законний спадкоємець і делегує частину повноважень.

– Уявляю цю паніку, – посміхнулася Анжеліка.

Еріку не сподобався жорстокий тріумфальний вираз обличчя матері, її очі горіли ненавистю.

– Я впораюся. Олександр у всьому сприяє мені. Зізнатись чесно, не чекав нічого подібного від нього. Він беззастережно довіряє мені.

– Олександр – це не Артур. Він інший, – задумливо промовила Анжеліка. – Для нього родина понад усе. Чоловік з великою літерою, дуже шляхетний і справедливий. Поруч із ним хвилюватися нема про що. Сила волі цієї людини просто вражає мене, можна позаздрити його витримці. Ви з ним дуже схожі.

Ерік вловив у її голосі захоплення, гордість, радість. Така метаморфоза здивувала сина. Анжеліка була позбавлена ​​доброти та милосердя, честолюбива, схильна поводитися агресивно з будь-ким, хто смілив їй суперечити чи протистояти. Вона вміла бути підлою, грубою, прямою у разі потреби. Завжди знала, чого хотіла, і отримувала це незалежно від того, хто чи що стояло на шляху. Її поважали, боялися, захоплювалися, але сама Анжеліка нікого не сприймала всерйоз.

«Дурна подоба чоловіка», – саме так вона називала своїх численних залицяльників.

– Дивно чути від тебе таке втішне визначення. Невже через багато років ти змінила гнів на милість? – здивувався Ерік.

– А чому б не спробувати? В результаті все піде на користь справі, – надзвичайно пожвавішала вона. – Наприклад, сьогодні можемо повечеряти разом.

Син задумався, зосереджено зсунувши брови і барабанячи пальцями по столу, а потім спокійно погодився:

– Повечеряємо.

Анжеліка розпливлася у задоволеній усмішці, і Ерік остаточно переконався, що мати затіяла чергову авантюру.

Вечеря відбувалася у ресторані легендарного готелю «Плаза», в якому зупинилися Адлери.

Досить спокійна та розмірена атмосфера сприяла невимушеній розмові за столом. Олександр був дуже галантний, ввічливий з Анжелікою, яка сяяла як дитина різдвяним ранком. Ерік почував себе зайвим за столом і весь час думав про Тіну. Його дратувала поведінка матері. Вона намагалася створити вигляд щасливої ​​родини. Ерік розумів, що її поведінка продиктована прагненням справити гарне враження на оточуючих людей. Адлери завжди були предметом цікавості, тому багато хто, не соромлячись, стежив за ними, а у світлі нових подій перші скандальні статті вже побачили світ: «Боротьби за спадок не буде. Єдиний спадкоємець – Ерік Адлер…», «Мільярди отримає тільки він…», «Полювання на завидного холостяка оголошено…»

За цей місяць багато що змінилося. Занадто багато уваги було привернуто до його особи, надто багато галасу піднялося через тему спадщини. Папараці стежили буквально за кожним його кроком. Ступінь впливу Адлерів був, без перебільшення, величезним, але цього було недостатньо, щоб заткнути всім роти. Журналісти з якоїсь незрозумілої причини вибрали Еріка своєю головною темою, і з того часу його життя перетворилося на справжнє пекло. Варто було йому пообідати в компанії знайомої дівчини, і про це одразу ж написали, новина рознеслася стрімко і викликала такий ажіотаж, що незабаром усе тільки про це й говорили: «Обранка Еріка Адлера…»

Ерік сподівався, що до Тіни ці чутки не дійдуть. Її єкзамен полягав саме в цьому, вона повинна була йому довіряти хай там що и терпляче чекати на повернення. Він і не думав говорити їй про це чи виправдовуватися. Вона на іншому континенті, в Європі, де він був не настільки популярним.

 –Еріку, ти виглядаєш стомленим, – тихо сказала Анжеліка.

– Не дивно. Він багато працює і сильно втомлюється, – стурбованим голосом почав Олександр.

– Так, Ерік. Тобі слід відпочити.

Син зміряв матір довгим докірливим поглядом, а потім Олександра. Навіщо ці люди розігрують із себе дбайливих родичів? Це виглядало смішно. Мати повністю звалила на нього відповідальність за бізнес і ніколи не цікавилася, чи він сам хоче цього. Олександр і зовсім був чужою людиною, думка якої для Еріка нічого не важила.

Ні, він не втомився. Він відчайдушно нудьгував по Тіні і вирішив скористатися моментом.