Глава 35

Неймовірно! Адлер сам диявол! На іншому кінці планети він зміг відшукати дівчину, точно схожу на Лору.

Коли Маркус побачив фото Адель Олсен, його пробрало мерзенним холодом скорботи. Він думав, що зможе, побачивши Адель, залишатися спокійним, безпристрасним, адже заздалегідь знав про схожість дівчат. Але наразі був занадто приголомшений! Це було страшно і нестерпно боляче – бачити точну копію коханої, що померла.

Від цього ненависть до Еріка поглинула Маркуса без залишку, роз'їдаючи душу, наче іржа залізо. Розум його ще намагався вхопитися за раціональність, але усвідомлення своєї поразки в минулому обдавало серце крижаним холодом. Ненадовго заспокоївшись, його внутрішній диявол відтепер люто вирував, відчайдушно прагнучи вирватися назовні і мчати прямо в пекло, де йому й місце.

Адель йшла йому назустріч: прекрасна дівчина в рожевій сукні з волоссям кольору стиглої пшениці. А Маркус стояв як паралізований і уявляв, що то його Лора йде до нього. Ті ж блакитні очі, золоті локони, витончена постать, легка хода. Його обличчя спотворило пронизливий біль втрати. Скорбота розривала всю його свідомість, а очі ніби дивилися не на привид минулого – вони бачили надію на спокутування.

Маркус вирішив діяти спонтанно та невідкладно. Дівчина поспішала до свого автомобіля, припаркованого на узбіччі. Він це знав тому, що стежив за нею весь ранок. Бачив здалеку, як вона увійшла до салону краси.

Молодий чоловік терпляче чекав на неї кілька годин. За цей час він встиг випити кави, перекусити і віддалено, за допомогою телефону, вирішив багато питань щодо бізнесу. Йому, на відміну від Еріка, доводилося багато працювати. Батько Маркуса, впливовий політик, розлучився зі своєю дружиною багато років тому, знову одружився і обзавівся дітьми, викресливши старшого сина зі свого життя. Тепер усе, на що міг розраховувати Маркус, це скромна частка акцій матері у бізнесі Анжеліки Адлер. Але він не сумував, йому пощастило з тіткою, яка фактично замінила йому матір. Але все це було не важливо. На даний момент його цікавила лише Адель Олсен.

Коли вона проходила повз нього, то, помітивши його зацікавлений погляд, кокетливо блиснула очима. Маркус усміхнувся і різко зупинився.

– Олекса?! Вітання! – голосно вигукнув Маркус, розігруючи неабияке здивування від несподіваної зустрічі.

Адель зупинилася і розвернулася до нього обличчям.

– Вибачте, але ви помилилися, – чемно пояснила дівчина.

Маркус скористався моментом і порівнявся з нею, пильно вдивляючись у її обличчя.

– Я не помиляюсь. Просто ти ображена, що я не передзвонив тобі, от і все.

Адель здивувалася і часто заморгала довгими віями.

– Кажу ж, ви мене з кимось плутаєте.

Він кілька секунд мовчки дивився на неї, а потім розгублено потер лоб:

– Вибачте, так безглуздо вийшло. Тепер я бачу, що помилився. Справді, я ніколи раніше не зустрічав таку неймовірно гарну дівчину, як ви.

Адель зніяковіло посміхнулася.

– Нічого страшного, – знизала плечима дівчина.

Як можна на нього злитися. Вона ледве могла відвести погляд від цього чарівного красеня з найкрасивішими сірими очима з усіх, що їй колись доводилося бачити. А від одного погляду на його біцепси, м'язисті руки в Адель засмоктало під ложечкою. Вона зітхнула і відвела погляд.

Адель розуміла, що розмова вичерпана, слід попрощатися і піти, але вона не могла. Незнайомець був таким чудовим, харизматичним, стильно одягненим, тримався так впевнено і вільно, що Адель продовжувала стояти на місці, ніби жадала почути його наступну фразу. До того ж, вона підозрювала, що таким оригінальним способом він вирішив з нею познайомитися.

– Мене звуть Маркус, – раптом представився він і простяг руку.

– Адель, – сказала вона і ніжно потиснула його руку у відповідь.

– Я зовсім недавно повернувся в цивілізацію, виявляється, зовсім розучився пристойно поводитися в суспільстві. Довгий час жив на власному острові у далекому океані, – весело пояснив Маркус. – Мені так соромно за свою зухвалість. Дозвольте запросити вас на каву та хоч якось реабілітуватися за помилку.

Адель з зрозумінням посміхнулася, мимоволі збуджуючись. Від цього гіпнотичного погляду у неї внизу живота з'явився солодке томління. Вона не могла відмовити собі в задоволенні познайомитися з таким неймовірно сексуальним, розумним, веселим чоловіком. Від однієї його посмішки серце завмирало від захоплення. Не можна бути настільки красивим!

«Ерік ігнорує мене і незрозуміло, чим займається на вихідних, замість того, щоб познайомитися з батьками. Я втомилася марно вимагати його уваги. Я маю право на безневинний флірт», – гнівно розмірковувала про себе Адель, не зводячи очей з красивого обличчя чоловіка.

– Por favor, – почула Адель його благаючий важкий голос.

Вона закусила нижню губу, бо її затрясло, кинуло в жар від близькості ідеального чоловічого тіла, його спокусливого аромату з нотками сандалу, лимона та ще якихось спецій.

"Я хочу зайнятися з ним сексом", – з трепетом подумала Адель, і ця думка стала останнім аргументом.

– Добре, – вона мило посміхнулася, наче втомилася чинити опір його чарівній наполегливості.