Глава 2

Ерік Адлер сидів у просторій світлій аудиторії й разом із великою групою студентів чекав на появу викладача. Йому подобалося навчання в новому університеті. Для Еріка навчатися в сучасній престижній «CBS» не було межею мрій. Хоча тут і працювали викладачі, які справді давали знання, цікаво розповідали про свій предмет, тим самим пробуджуючи в ньому інтерес до навчання, потребу здобувати й поповнювати свої знання.

Студенти в цьому виші, як і в будь-якому іншому, ділилися на дві групи. Основний кістяк становили ті, хто справді прагнув здобути гарну освіту. Вони працювали під час навчання і після нього. Друга невелика група - це були студенти, які навчалися в CBS заради престижу.

Ерік не прагнув з кимось знайомитися і поки що тримався відсторонено, бажаючи якнайкраще пізнати соціальний світ університету і тільки після того зробити вибір на користь тих, з ким у нього знайдуться спільні теми та інтереси.

В аудиторії практично всі студенти сиділи зі своїми ноутбуками. Він же волів записувати все в блокнот, що здавалося іншим студентам дуже дивним. На щастя, ніхто не нав'язувався в друзі і всі поводилися толерантно один з одним.

Ерік нетерпляче стукав кульковою ручкою по обкладинці свого блокнота. Краєм ока він помічав, як студентки кидали короткі погляди на його бік. Вони шепотілися між собою, мабуть, обговорюючи його. Саме підвищена жіноча увага до своєї персони найбільше дратувала Адлера.

Він здивувався, коли вони почали підходити до нього одна за одною, намагаючись познайомитись і запросити на побачення. Ерік вважав неприпустимим, щоб дівчина виявляла ініціативу першою.

І коли одна зі студенток у цій аудиторії мило посміхнулася йому, він видавив із себе ввічливу усмішку і відвернувся у бік дверей, з нетерпінням чекаючи на початок лекції.

Але замість викладача в аудиторію увійшла дівчина, і Ерік з цікавістю дивився на неї. Не звернути увагу на таку красуню міг тільки сліпий. Натуральна брюнетка з довгим густим волоссям дивовижного відтінку червоного вина. Висока і струнка, вона вміло користувалася своєю привабливістю. Граціозно продефілювавши за аудиторією, вона зупинилася, даючи можливість усім присутнім хлопцям краще роздивитися її.

Їй вдалося привернути до себе увагу: в аудиторії всі п'ятдесят студентів, і хлопці, і дівчата замовкли й дивилися тільки на неї.

На дівчині була приталена і дуже коротка сукня кольору стиглої вишні, вона вигідно підкреслювала її чудову фігурку і довгі стрункі ніжки в туфлях на високих підборах.

Ерік зловив себе на тому, що, як і решта студентів, не може відірвати від неї свій погляд. Вона була, безумовно, розкішною, неймовірно спокусливою дівчиною, але погляд у неї був таким зухвалим і пихатим, що це одразу не сподобалося Еріку. Про себе він подумав, що ця дівчина не в його смаку, і відвів свій погляд убік, надавши своєму обличчю зверхнього виразу.

Тим часом дівчина пройшла його рядом, вибираючи, куди б краще сісти. І коли в його носі приємно залоскотав запах дорогих жіночих парфумів, Ерік зрозумів, що вона сіла поряд. Він з подивом подивився в «найзеленіші» очі, які коли-небудь бачив.

– Привіт! – Прошепотіла вона йому і кокетливо примружила великі і дуже гарні східні очі з густими виразними віями.

Юнак стримано кивнув у відповідь. На цьому все скінчилося. Після лекції Ерік спокійно підвівся і пішов, не удостоївши дівчину навіть банальним «поки».

Через два дні він побачив темноволосу красуню в коридорі університету, вона пройшла повз подругу, знову привітавшись з ним першою. Ерік і цього разу не надав особливого значення такому знаку уваги від однієї з найкрасивіших студенток університету. І причиною тому була абсолютна відсутність інтересу до цієї дівчини, адже він був у захваті від іншої студентки – йому подобалася мила, чарівна Адель Олсен.

Ерік вийшов з університету і завдяки щасливому випадку зустрів ту, про кого подумав всього хвилину тому. Вона стояла у компанії кількох студентів. Ерік хотів підійти і привітатись, але помітив, як один із хлопців безцеремонно обіймає Адель за талію.

Він зупинився і задумався: що то за хлопець? «Невже вона має бойфренд?» - засмутився Ерік. Він оцінив суперника: це був спортивної статури хлопець із дуже розв'язними манерами. Всім своїм виглядом він намагався довести оточуючим свою перевагу, силу та авторитет. І треба зауважити, що йому це виходило. У своєму колі він здавався явним лідером, і, схоже, Адель теж подобався. Дівчина ніяково опускала очі щоразу, коли «відв'язаний» нахилявся до її вуха і щось тихо шепотів, але його руку зі своєї талії прибирати не поспішала.

Компанія цих студентів вирізнялася серед інших. Це були найстатніші студенти CBS.

– Ось ти де… А я тебе всюди шукаю, – звернувся до Еріка сусід по кімнаті, Еміль, – гравець футбольної команди університету. – Ти зараз на Адель Олсен задивлявся? – засміявся хлопець.

Ерік промовчав.

– Ух, гарна ж вона! Найкраща. – Захопився Еміль і з жалем у голосі сказав: – Вона не твого польоту птах. Бачиш, поруч із нею стоїть хлопець. Це Ганс Нільсен, син мільйонера, то навіть він їй нерівний, бо її сім'я повертає величезними капіталами.

Ерік виглядав так, ніби в голові вирішував складне математичне завдання.

– Я поговорив з тренером, і він хоче подивитися на тебе, - сказав Еміль і завзято грюкнув Еріка по плечу, виводячи того із задуму.

– Дякую тобі, – подякував Ерік товаришу.

Він був упевнений, що тренер оцінить його футбольний талант за заслуги та візьме до своєї команди.