Розділ 41. Без масок

 Після демонстрації сили Мію накрила хвиля слабкості. Спершу — ледь помітна, як тінь під повіками. Потім — важкість у ногах і дивне відчуття порожнечі всередині, ніби хтось обережно, але наполегливо витягнув із неї опору.

 Вона ще кілька хвилин трималася в залі, відповідала на формальні зауваження наставників, кивала, коли потрібно було. Але шум, світло й напружені погляди почали тиснути. Мії стало тісно, вона непомітно відійшла вбік і попрямувала до балкону. Холодне повітря зустріло її різко, але приємно. Воно ніби розрізало туман у голові. Мія вхопилася за кам’яні перила й глибоко вдихнула, тут було тихо. Лише далекі звуки зали та ніч, що лежала перед нею темною, глибокою тканиною. Кілька хвилин вона стояла сама, дозволяючи тілу прийти до тями, а думкам — упорядкуватися. Вона саме заплющила очі, коли почула кроки.

— Я сподівався, що знайду тебе тут, — тихо сказав Колін.

 Мія обернулася. Він виглядав інакше, ніж зазвичай: без звичної маски непокірного хлопчиська, який постійно придумує нові витівки.

— Я хотіла подякувати тобі, — сказала вона після паузи. — Ти мене врятував.

І… — вона знітилася, — мені досі важко повірити, що це справді сталося, що ти так вчинив.

 Колін усміхнувся куточком губ — втомлено, але щиро.

— Сьогодні я не вдягав жодної маски, — відповів він. — Я просто був собою.

 Мія уважно подивилася на нього, ніби бачила вперше.

— Тоді тобі варто ходити без маски частіше, — сказала вона м’яко. — Тобі так… дуже личить.

Він тихо засміявся, але не відвів погляду, їхню розмову перервав знайомий голос.

— Ось ви де. — вимовила Мелісія, підходячи до адептів,  Ален йшов за нею.  Ален швидко окинув Мію поглядом — уважно, майже тривожно, Мелісія ж зупинилася трохи осторонь, зосереджена й спокійна, як завжди.

— Він мене врятував, — одразу сказала Мія, кивнувши на Коліна.

 Мелісія перевела на нього погляд, ледь помітно кивнула, а потім знову зосередилася на Мії.

— Ти впоралася досить непогано, — сказала вона. — Для першого разу це навіть кращий результат, ніж я очікувала, могло бути значно гірше.

— Але тренуватися тобі ще потрібно, багато і довго. Все, що я могла зробити — зробила. — вимовила білявка і кинула погляд на Валькрейна.

 Мія мовчки кивнула, а  Мелісія зітхнула й відступила на крок.

— Мені вже час, — мовила вона. — Не можна, щоб хтось із Ради запідозрив мою відсутність. Та й вам раджу не затримуватися, зайва увага зовсім ні до чого зараз. — Мелісія перевела погляд на Коліна. І, не чекаючи відповіді, пішла коридором, її кроки швидко розчинилися в тиші.

 Ален підійшов ближче і звернувся до Коліна:

—   Ти сьогодні був мужнім, прикриваючи Мію. Надіюсь, ця подія залишиться в таємниці,  а взамін я надам тобі інформацію про твого брата.

—   Ви знаєте мого брата і що з ним сталося? — не приховуючи здивування, вимовив Колін.

—   Так, але ця розмова буде довгою. Я викличу тебе до себе, будь готовий почути те, що тобі дуже не сподобається.

 Колін злегка кивнув, дивлячись на Валькрейна, але згодом додав: — щоб там не було, я врятував Мію від ради не задля винагороди, потім він різко розвернувся і пішов в напрямку до бального залу.

— Як ти? — запитав тихо Ален, підходячи до Мії.

 Дівчина на мить застигла і замислилася.

— Розгублена, — чесно відповіла вона. — І… не дуже хочу повертатися на бал.

Аллен усміхнувся — тепло і без тиску, таким він був дуже рідко.

— Тоді ходімо, я проведу тебе до кімнат— запропонував він. — Заодно прогуляємось коридорами академії, тут уночі вони зовсім інші.

 Мія глянула на темний прохід за його спиною — і вперше за вечір відчула полегшення.

— Добре, — сказала вона.