Розділ 39. Перед першим кроком

 Колін шукав їх уже майже пів години. Коридори академії сяяли святковим світлом, адепти поспішали до бальної зали, сміялися, перегукувалися, шелестіли мантіями й сукнями. Усе навколо створювало святковий настрій, але відчуття внутрішньої напруги багато кого не покидало.

 Він зупинявся біля кожного повороту, вдивлявся в обличчя, ловив уривки голосів — і щоразу відчував, як час вислизає крізь пальці.

 « Де ж ви….темний вас побрав би» — пролетіло в думках у Коліна.  Він побачив їх раптово — майже біля самих дверей бальної зали.

 Мія і Ліана вже були не самі. Поруч із ними стояли партнери, стримані, трохи напружені, у святкових мантіях.

 Мія виглядала… небезпечно гарно, так, ніби вечір був створений саме для неї. Її волосся було зібране у високу зачіску на потилиці — не надто сувору, але й не недбалу. Кілька тонких пасм вибилися біля скронь, м’яко обрамляючи обличчя й пом’якшуючи риси. Світло бальної зали ковзало по мідному волоссю, підкреслюючи його блиск.

 Виріз сукні був стриманим, але промовистим: темно-бордова тканина сходилася до лінії ключиць, де чорне мереживо лягало витонченим візерунком — не викличним, а загадковим, таким, що змушував дивитися довше, ніж дозволяла пристойність.

 Корсет підкреслював талію, не стискаючи, а ніби підтримуючи, задаючи правильну поставу. Спідниця спадала важкими, плавними складками, розкриваючись при ході, мов пелюстки темної квітки. Колір сукні був неймовірний — глибокий, насичений темно-бордовий, із холодним підтоном, який ідеально пасував Мії. Він підкреслював її світлу шкіру, робив погляд глибшим, а риси — чіткішими.

 У цьому кольорі вона виглядала не ніжною дівчиною з академії, а кимось значно небезпечнішим — тією, хто знає свою ціну, навіть якщо ще не знає повністю власної сили. Загальний образ був цілісним і вивіреним до дрібниць: жодної зайвої прикраси, жодного випадкового елементу. Усе в ній говорило про стриману впевненість, про баланс між світлом і темрявою, між тим, ким вона була, і тим, ким могла стати.

 Ліана була її повною протилежністю — і саме в цьому їхня гармонія ставала очевидною. Темно-синя сукня огортала її фігуру легко, майже невагомо, ніби створена з вечірнього неба. Тканина ловила світло і відбивала його м’якими відблисками, нагадуючи поверхню озера в безвітряну ніч. Колір був глибоким, насиченим, але холодним — таким, що заспокоює і водночас притягує погляд.

 Крій сукні був витонченим і плавним. Лінія плечей відкривала ключиці, не провокуючи, а лише натякаючи на крихкість, якої насправді в Ліані давно не було. Талія була підкреслена тонким швом, а спідниця спадала рівними хвилями, рухаючись разом із нею, ніби слухалася кожного кроку.

 Її волосся залишалося розпущеним. Світлі локони м’яко спадали на плечі й спину, трохи блискучі, трохи неслухняні — живі. Вони створювали відчуття свободи, легкості, відкритості до світу, ніби Ліана не боялася нічого і нікого.

 На відміну від Мії, в її образі не було таємничої темряви. Ліана виглядала як ясна ніч перед світанком — спокійна, впевнена, тепла. Її усмішка була світлою, щирою, такою, що змушувала забути про напруження і загрози, які чатували за стінами бальної зали.

 Темно-синій колір підкреслював її світлу шкіру і робив очі ще яскравішими. Якщо Мія була втіленням прихованої сили і небезпеки, то Ліана — її рівновагою.

— Міє, — різко сказав він, підходячи ближче до дівчини. — Можеш відійти на хвилину?

 Вона уважно подивилась на Коліна, але все ж кивнула. Зробила крок убік — і Ліана тут же пішла за нею.

— Говори, — сказала Мія насторожено. — І швидко, бал  починається за кілька хвилин, потрібно бути біля своїх партнерів.

 Колін не став зволікати, він говорив прямо, без жодного натяку на його звичні жарти.

— Ти маєш помінятися партнером, — сказав він Мії. — Прямо зараз, і піти зі мною.

 Мія кліпнула і шоковано подивилася на Коліна.

— Що? — все що змогла вимовити дівчина.

— Не має часу пояснювати все прямо зараз, але ти маєш мені довіритись. Якщо Рада Безпеки побачить твою силу… — він знизив голос, — ти більше ніколи не поїдеш додому. Не буде ні академії, ні вибору. Тобі доведеться поїхати прямісінько до королівського палацу, і сьогодні я зовсім не жартую.

 Ліана аж зблідла, чи то від гніву, чи то від здивування.

— Колін, якщо це знову твій жарт, то зовсім не смішний. Яку силу? — різко перепитала вона. — Про що ти говориш?

 Колін глянув на неї — і вперше в його погляді не було ні кпинів, ні зверхності.

— Сила Мії не просто змикає контури, — сказав він тихо. — Вона працює як провідник, каталізатор. Через неї захисні плетива поводяться так, ніби живі. Але гірше інше — вона здатна підсилювати магію, але не будь-чию. Лише тих, чия сила має правильну структуру, стабільну, давню, таку як у Валькрейна. Бʼюсь об заклад, він одразу відчув твої здібності, але ці здібності може відчути ще хтось із Ради Безпеки Короля, не даремно ж вони тут.

Ліана повільно повернула голову до Мії із сотнями запитань в очах.

— Мія?.. Нічого не хочеш розповісти мені ?

 Мія відвела погляд від Коліна і винувато поглянула на подругу.

— Це… те, про що ми не встигли поговорити, — сказала вона майже пошепки. — Але лорд Валькрейн мені нічого не розповідав про особливості моєї сили, я цього дійсно не знала.

Потім зібралася і подивилася на Коліна прямо.

— Звідки ти це все знаєш?

— Бо я бачив тебе, — відповів він. — У забороненому крилі. Банально співставив інформацію яку я мав з останніми подіями і зробив висновки. Валькрайн не зможе допомогти тобі у відкриту, тут зовсім інші правила.

 Мія відчула, як стискається груди і починає наростати тривога.

— Але це зовсім не пояснює твоєї обізнаності.— тихо мовила вона. — Чому я маю тобі довіряти?

 Колін на мить заплющив очі, потім уважно подивився на Мію.

— Бо один із членів Ради, що зараз за тими дверима, — мій батько.