Розділ 38. Рада Безпеки

 Академія не спала вже третю добу поспіль. Коридорами ковзали адепти з сувоями, коробками, зачарованими тканинами й нотатками, що світилися м’яким світлом. Захисні контури перевірялися знову й знову — так, ніби сама будівля нервувала разом із ними. У повітрі стояв запах магії: холодної, зосередженої, натягнутої, мов струна.

 Бал був лише приводом для Ради Безпеки Захисних Контурів. Про справжні причини їхнього перебування в Академії не здогадувався ніхто — хіба що Кілл і Мелісія. Та навіть вони володіли інформацією лише частково. Те, що саме їх обох свого часу відправили до Ноктуса, не було випадковістю: у королівстві добре знали про їхнє злагоджене тріо й міцну, перевірену роками дружбу. Саме тому поява Ради в повному складі — уперше за десятиліття — не могла бути звичайним візитом ввічливості.

Коли на внутрішньому подвір’ї пролунав глухий звук коліс, розмови стихли самі собою. Величезна карета зупинилась перед сходами академії. Чорне дерево, обшите сріблом, тягнуло світло, ніби поглинало його. На дверцятах чітко вирізнявся герб королівства — стародавній, суворий, без жодного зайвого елементу.

П’ятеро магів вищого рангу вийшли один за одним і стали півколом одразу навпроти входу в академію. Темно-сині мантії спадали важкими складками, а каптури глибоко закривали обличчя, залишаючи видимими лише підборіддя та тіні від них. Вони рухались синхронно, без поспіху, ніби час навколо них підкорявся іншим законам.

 Адепти стояли по обидва боки проходу. Ніхто не наважувався говорити — лише погляди ковзали, впивалися, ловили деталі. Хтось відчував захват, хтось — страх, а хтось інстинктивно стискав пальці, відчуваючи, як захисні контури реагують на присутність Ради.

 На сходи вийшли Кілл і Мелісія. Вони були також одягнені  в офіційні мантії — темно-сині, стримані, з тонкою срібною вишивкою, проте їхні обличчя були відкриті і зосередженні.

— Ласкаво просимо до Академії, — голос Деона Лангрея прозвучав рівно, але твердо. Лемен Дорьє ледь схилила голову — жест був сповнений більше холодної ввічливості, ніж прихильності. Ален Валькрейн привітався легким кивком, та, зробивши жест рукою,  запросив всіх до Академії. Рада відповіла мовчанням та стриманістю, слідуючи за Валькрейном .

  За мить делегація зникла за величезними дверима, які з глухим звуком зачинилися, немов поставивши крапку. Тільки тоді адепти видихнули.

— Це було… — хтось прошепотів.

— Лячно, — відповів інший.

 Мія стояла трохи осторонь, її погляд не відривався від дверей, за якими щойно зникла Рада. Усередині розливався спокій, але не той, що дарує тепло і знімає напругу, в той, який зазвичай буває перед  бурею.

— Ти теж це відчула? — тихо запитала Ліана.

 Мія кивнула і зробила крок назад , адже в цей момент її талісман знов почав шаленіти — спочатку шию дівчини охопив пекельний жар, після чого талісман почав охолоджуватися і покриватися льодом, від чого Мії стало настільки холодно, що вона почала тремтіти.

— Захисні контури ніби… активувалися. — продовжила Ліана, навіть я відчуваю їх вібрації.

— Вони завжди так реагують на Раду, — пролунав голос позаду, це був Колін.

 Він стояв, схрестивши руки, але цього разу без звичної насмішки в очах. Його погляд був серйозним, уважним, що одразу кидалось у вічі.

— Це не просто перевірка, — додав він. — Вони шукають щось конкретне або когось — і його погляд на мить зупинився на Мії.

 Ліана насторожено глянула на нього, але цікавість взяла верх.

— І звідки ти це знаєш? — запитала Ліана

 Колін знизав плечима і подивився на дівчину.

— Бо інакше вони б не приїхали всі разом. Хіба тобі не здається це дивним?

— Будь обережна Арен, — сказав тихо він. — Бал — гарне прикриття для дуже негарних рішень.

 Мія здивовано моргнула і уважно подивилась на Коліна.

— Ти зараз… попереджаєш мене?

— Вважай, що таким чином прошу в тебе вибачення за те, що раніше поводив себе як бовдур, — відповів він після паузи. — Не всі помилки варто робити двічі.

 І, не чекаючи відповіді, Колін пішов, зливаючись із натовпом.

Ліана повільно видихнула і перевела погляд на подругу.

— Це щойно було… дивно. Я чогось не знаю?

— Поговоримо пізніше, тут занадто людно, — сказала Мія, дивлячись вслід Коліну. І вперше за довгий час подумала, що, можливо, Колін не ворог. Принаймні — не сьогодні.