Розділ 36. Нове знайомство Мії

 Вихідні в Академії завжди мали особливий ритм. Коридори ставали тихішими, кроки — повільнішими, а повітря ніби дозволяло видихнути. Саме в такі дні сюди інколи приїздили батьки адептів — неофіційно, без урочистостей, просто щоб побачити своїх дітей.

Батьки Ліани прибули зранку, дівчина помітила їх ще здалеку, коли проходила повз гостьове крило. Вони одразу вирізнялися з-поміж інших своїм контрастом.

 Мати дівчини була невисокою жінкою з м’якими рисами обличчя й теплими очима, у яких постійно жила усмішка. Її світла мантія була простою, але акуратною, а рухи — спокійними, ніби вона несла з собою відчуття дому.

 Батько — повна її протилежність. Він був високий, прямий, із темним волоссям, у якому вже з’явилася срібна сивина. Його погляд був уважний, важкий, звиклий оцінювати й зважувати. Він говорив небагато, але кожне слово звучало впевнено й твердо і навіть різко.

 Ліана світилась від радості ,і це їй важко було приховати, хоча б трохи.

— Міє! — покликала вона, помітивши подругу. — Іди сюди, я хочу тебе з кимось познайомити.

 Мія злегка зніяковіла, але підійшла і шанобливо привіталася з батьками Ліани.

— Мамо, тату, — Ліана гордо усміхнулась. — Це Мія, я розповідала вам про неї.

 Мати Ліани одразу зробила крок уперед і привітно посміхнулася.

— Та невже! — її очі засвітилися. — То це ти та сама подруга, з якою моя донька нарешті перестала писати нам нудні листи?

— Мамо! — Ліана закотила очі.

 Мія розгублено усміхнулась і поглянула на зніяковілу подругу.

— Сподіваюсь, це хороший знак.

— Найкращий, — лагідно сказала жінка й узяла Мію за руку. — Ми так раді, що Ліана тут не сама і нарешті знайшла людину, якій може відкритися.

 Батько мовчки дивився кілька секунд, ніби зважуючи щось у думках, а потім кивнув.

— Радий знайомству. Ліана рідко когось запрошує, хоч і має досить дружелюбний характер,  значить, ти для неї важлива.

— Тату, — буркнула Ліана, але в голосі звучало тепло.

 Вони провели кілька годин у гостьовій кімнаті Академії всі разом — дві подруги і батьки Ліани . Пили ароматний чай, принесений з тутешньої кав'ярні,  говорили про навчання, про заняття, про бал, що наближався. Мати Ліани уважно слухала кожне слово, інколи торкалася доньчиної руки, ніби перевіряючи, чи вона справді поруч.

— Ми не були проти, коли Ліана сказала, що хоче запросити тебе до нас на перерву, — м’яко мовила вона до Мії. — У домі має бути сміх, а без друзів його замало.

— У нас великий маєток, — додав батько. — Місця вистачить для всіх. І охорона надійна, думаю, що Ален не буде проти і відпустить Мію без зайвих проблем.

— Ти це так кажеш, ніби нас хтось збирається викрадати, — усміхнулась Ліана.

— Я кажу це так, ніби хочу, щоб моя донька разом із своєю подругою, були в безпеці, — відповів він спокійно.

 Мія дивилася на них і відчувала щось незвично тепле всередині. Цю міцну батьківську любов, і раптом її серце защеміло від спогаду про власних батьків та їхню турботу.

— Тобі тут не самотньо? — тихо запитала мати Ліани, коли вони залишилися на мить удвох.

 Мія похитала головою і посміхнулася у відповідь.

— Ні, не тепер. Після появи Мії в Академії Ноктус, наше студентське життя стало набагато цікавішим. Якщо не віриш, запитай в Алена. — Ліана підморгнула і широко посміхнулася.

— Так, Ален не так давно заїжджав до нас і розмовляв з твоїм батьком. Хоча він мав досить стурбований вигляд, я не могла не побачити, що він змінився, став не таким холодним, і, навіть, інколи посміхався — відверто кажучи мене це навіть здивувало, давненько я не бачила, щоб магістр проявляв хоч якісь емоції.

— Надіюсь він дозволить Мії виїхати за межі Академії Ноктус і ми весело проведемо час разом.

 Мія злегка зніяковіла, але підійшла і шанобливо привіталася з батьками Ліани.

— Мамо, тату, — Ліана гордо усміхнулась. — Це Мія, я розповідала вам про неї.

 Мати Ліани одразу зробила крок уперед і привітно посміхнулася.

— Та невже! — її очі засвітилися. — То це ти та сама подруга, з якою моя донька нарешті перестала писати нам нудні листи?

— Мамо! — Ліана закотила очі.

 Мія розгублено усміхнулась і поглянула на зніяковілу подругу.

— Сподіваюсь, це хороший знак.

— Найкращий, — лагідно сказала жінка й узяла Мію за руку. — Ми так раді, що Ліана тут не сама і нарешті знайшла людину, якій може відкритися.

 Батько мовчки дивився кілька секунд, ніби зважуючи щось у думках, а потім кивнув.

— Радий знайомству. Ліана рідко когось запрошує, хоч і має досить дружелюбний характер,  значить, ти для неї важлива.

— Тату, — буркнула Ліана, але в голосі звучало тепло.

 Вони провели кілька годин у гостьовій кімнаті Академії всі разом — дві подруги і батьки Ліани . Пили ароматний чай, принесений з тутешньої кав'ярні,  говорили про навчання, про заняття, про бал, що наближався. Мати Ліани уважно слухала кожне слово, інколи торкалася доньчиної руки, ніби перевіряючи, чи вона справді поруч.

— Ми не були проти, коли Ліана сказала, що хоче запросити тебе до нас на перерву, — м’яко мовила вона до Мії. — У домі має бути сміх, а без друзів його замало.

— У нас великий маєток, — додав батько. — Місця вистачить для всіх. І охорона надійна, думаю, що Ален не буде проти і відпустить Мію без зайвих проблем.

— Ти це так кажеш, ніби нас хтось збирається викрадати, — усміхнулась Ліана.

— Я кажу це так, ніби хочу, щоб моя донька разом із своєю подругою, були в безпеці, — відповів він спокійно.

 Мія дивилася на них і відчувала щось незвично тепле всередині. Цю міцну батьківську любов, і раптом її серце защеміло від спогаду про власних батьків та їхню турботу.

— Тобі тут не самотньо? — тихо запитала мати Ліани, коли вони залишилися на мить удвох.

 Мія похитала головою і посміхнулася у відповідь.