Розділ 35. Батьківський подарунок  

  Ален наздогнав Мію біля сходів, що вели до студентського крила, вже тоді, коли коридори почали повільно порожніти і всі адепти розходилися по своїх кімнатах. 

— Адептко Арен, — озвався він офіційним тоном, який занадто добре приховував усмішку. — Ви нічого не забули? 

 Мія обернулась і здивовано кліпнула, побачивши в його руках щільно запаковану посилку й акуратно складений лист із знайомою печаткою. 

— О, — вона примружилась. — Тепер ви завжди будете персонально доставляти мої речі? Академія явно перевершує саму себе. 

— Не перебільшуйте, — з іронією відповів Валькрейн. — Але майте на увазі: за додаткові послуги будете мені винні, — Валькрейн загадково усміхнувся і на мить його очі настільки потемніли, що в Мії по спині забігали сироти. 

— Дякую. Сподіваюсь, ви не читали? — намагалась вимовить дівчина жартівливим тоном. 

— Лише подумки, — він глянув на неї, і на цей раз, виднілась ледь помітна  іскра в очах. — Судячи з ваги, батьки вирішили нагадати, що ви — не просто адептка Академії. 

— А я якраз почала забувати, — парирувала вона. 

 Ален зробив крок убік, пропускаючи її, дівчина почала рухатись та випадково доторкнулася до руки Валькрейна. Він обережно взяв її за запʼястя та нахилився до її вуха, промовляючи стишиним голосом; 

— Не раджу. Деякі речі варто пам’ятати, особливо напередодні балу. 

— Ви натякаєте, що мені варто бути більш обережною… чи більш граціозною? — Мія нахилила голову. 

— І тим, і іншим, — спокійно відповів він. — Але з вашим характером друге завжди виходить краще. 

 Вона засміялася, і магістр обережно відпустив запʼястя дівчини.  

— Тоді не затримую ваш… перенасичений графік, магістре Валькрейн. 

— Гарного вечора, Міє, — відповів він. — І не забудьте: інколи навіть найсильніша магія починається з дому. 

 Вона ще кілька секунд дивилась йому вслід, притискаючи до грудей чималенький пакунок з прикріпленим листом, перш ніж рушити до кімнати.  

Розділ 35.1. Подарунок батьків 

 Мія зачинила за собою двері кімнати й лише тоді дозволила плечам опуститися. Пакунок і лист усе ще були в неї в руках, ніби вона боялася випустити їх раніше часу. Ліана вже була в кімнаті — сиділа за столом, щось переглядаючи в конспектах, але, почувши кроки, підвела голову. 

— Пошта від батьків? — запитала подруга з цікавістю  

— Так, — відповіла Мія— надіюсь, вони мене порадують втішними новинами про своє повернення.  

 Ліана ласкаво посміхнулася і повернулася до роботи із своїми конспектами. А Мія якомога зручніше вмостилася в ліжку і, з гучним звуком тріскаючої печатки,  відкрила лист і почала читати.  

«Дорога наша Міє, 

 Ми знаємо, що ти чекала нас на зимову перерву, і серце щемить від думки, що цього разу не зможемо приїхати. Обставини склалися так, що Рада доручила нам справу, сліди якої ведуть до королівства Ліренваль, за Срібними перевалами. Дорога туди не з коротких: спершу річковий тракт, потім гірські переходи, а далі — старі торгові шляхи, які взимку стають особливо примхливими. Якщо все складеться добре, ми повернемося не раніше ніж за кілька місяців. 

 Не хвилюйся за нас. У Ліренвалі неспокійно, але це не перший наш виїзд туди. Кажуть, магічні збурення в тому краї поводяться дивно — ніби хтось навмисно порушує рівновагу. Ми ще не знаємо, що саме нас там чекає, та саме тому й мусимо їхати. 

 З сусідніх королівств пошта йде повільно, іноді — надто повільно, тож не лякайся, якщо довго не буде звісток. Пам’ятай: мовчання не означає біди. 

 Міє, будь розумною. Прислухайся до порад старших і не створюй зайвих труднощів магістру Алену Валькрейну — він не з тих, хто терпить легковажність, але ми знаємо, що він бажає тобі добра. І ще одне: довіряй собі, але без поспіху. 

 До зимового балу ми додаємо тобі невеличкий подарунок. Нехай він нагадає, що де б ми не були — думками ми завжди поруч із тобою. Пам’ятай: справжня сила — не лише в магії, а й у виборі, коли її варто показати, а коли — сховати. 

Ми пишаємося тобою більше, ніж ти можеш уявити. 

З любов’ю — мама і тато» 

— Ти виглядаєш так, ніби щойно дізналася щось невеселе, — зауважила Ліана, поглянувши на подругу. 

Мія нічого не відповіла одразу, лише міцніше стисла папір в руках.  

— Що сталося? — Ліана відклала записи й підійшла ближче. 

— Батьки… — Мія ковтнула повітря. — Вони не приїдуть на зимову перерву. 

Ліана нахмурилась і уважно подивилася на подругу. 

— Як це? 

— Їх відправляють у сусіднє королівство по роботі. Скоріш за все, це буде надовго, — Мія зітхнула. — Тож усю перерву я залишуся тут, в Академії. 

Кілька секунд у кімнаті було тихо, але раптом Ліана повеселіла і лагідно защебетала.  

— Гей, — почала Ліана, сідаючи поруч. — Це неприємно, але це ж не кінець світу, рано чи пізно вони приїдуть. 

— Знаю, — Мія спробувала всміхнутися, та вийшло криво. — Просто я сподівалася хоч трохи побути вдома і відпочити від метушні. 

Ліана задумалась, а потім її очі засвітилися грайливими вогниками. 

— А якщо не вдома — то в гостях? 

Мія здивовано підняла погляд і подивилася на Ліану. 

— В сенсі? 

— Я можу попросити батьків, щоб ти поїхала зі мною, — швидко сказала Ліана. — У нас великий маєток, хороша охорона, нудьгувати точно не доведеться. До того ж… — вона усміхнулась. — Удвох святкувати значно веселіше, ніж самій блукати коридорами Академії. 

— Це ти… серйозно? — Мія розгублено закліпала очима. 

— Абсолютно, — кивнула Ліана. — Звісно, якщо Валькрейн погодиться як твій опікун, але я думаю з цим проблем не буде, навряд чи він захоче залишатись в Акалемії всю перерву, приглядаючи за тобою.