Розділ 32. Перед сяйвом

 Академія готувалася до балу так, ніби це було не свято, а випробування. Коридори наповнились шумом, тканинами, світлом. Адепти сперечалися про кольори вбрань, про те, хто і з ким з’явиться в залі та хто де сяде. Але за зовнішнім блиском ховалася  напруга, що не мала нічого спільного з танцями.

 Рада короля приїжджала в повному складі, саме тому адміністрація вирішила: балу замало.

— Їм потрібно побачити на що здібні наші адепти, — наполягав хтось на загальній нараді . — Не лише гарний одяг, але в вміння наших підопічних.

 Ален Валькрейн стояв осторонь, схрестивши руки.

— Демонстрація — це ризик, — холодно сказав він. — Особливо зараз, коли ми не впевнені з якими мотивами приїжджає Рада Короля в повному складі.

— Ризик виправданий, — відповіли йому. — Рада повинна отримати приємні враження і зрозуміти на що здатні адепти Академії Ноктус.

Розділ32.1 Магічні спалахи

 Тренування проходили в великій залі практик. Простір був очищений, захисні кола — активовані, наставниця керувала процесом виважено, чітко й сухо.

  Адепти відпрацьовували спільний номер: синхронні потоки, контрольовані спалахи, переплетення стихій. Все мало виглядати красиво та вражаюче, але бути досить безпечно для самих адептів і оточуючих.

 Мія стояла серед інших адептів і була максимально зібрана і напружена водночас. Вона відчувала, як сила всередині відгукується на кожен рух, кожен імпульс довкола. Її не лякало саме тренування — лякало те, як легко потік прагнув вирватися.

 Притулившись до стіни, спостерігаючи за тренування, стояла білявка. Мелісія не втручалась, але дивилась уважно, не на загальну картину — на деталі. На частоту дихання, на паузи між рухами адептів, але на Мію — особливо.

— Потік! — пролунала команда наставниці. — Синхронно!

 Мія зробила все правильно, саме так як вчила наставниця, але  щось пішло не так. Імпульс вирвався швидше, ніж вона встигла його замкнути.  Вибуху не сталося, лише  сплеск, та він був щільнішим, глибшим, ніж дозволяли практичні заняття.  Повітря здригнулося, а захисні кола спалахнули яскравіше. В цей самий момент, кілька адептів відсахнулося.

— Контроль! — різко кинула наставниця.

Мія вже намагалася згорнути потік, але він не слухався до кінця — ніби мав власну інерцію.  Мелісія рушила з місця, направляючись вбік до Мії. Вона перехопила потік легко, майже непомітно — не зламала, не придушила, а взяла на себе, розчинивши його в повітрі. Зала повільно заспокоїлась і настала тиша.

Мелісія підійшла до Мії практично впритул,  й ,без зайвих слів, взяла її за руку. Дотик білявки був впевнений, теплий, ніби заземляючий.

— Я трохи попрацюю з адепткою сама, — спокійно сказала вона, повернувши голову в бік наставниці. — Їй потрібен інший простір і трохи інтенсивніше тренування

Наставниця насупилась і недовірливо глянула на білявку.

— Тут достатньо захисту для відпрацювання необхідних елементів.

— Не для цього разу, — відповіла Мелісія рівним спокійним голосом.

 Кілька секунд напруженого мовчання наставниці — і кивок, адже бажання сперечатися з важливою персоною у наставниці не було.

— Добре, але недовго, нам все-таки потрібно готувати номер для виступу. — додала жінка дещо роздратованим голосом.

 Мелісія вже повела Мію до виходу — тихо, але впевнено і беззаперечно.

— Куди ми йдемо? — тихо запитала та.

— Туди, де тобі не доведеться стримуватись настільки, щоб нашкодити собі, — відповіла білявка.

 Двері за ними зачинилися, а коридор повів їх далі — у крило, куди адептам зазвичай забороняли навіть дивитися.

Розділ 32.2 Тренування з білявкою

 Заборонене крило зустріло їх, як завжди, холодом і тишею, що не була порожньою. Тут повітря здавалося завжди густішим, старішим, ніби пам’ятало значно більше, ніж мало б. Світильники горіли тьмяно, реагуючи не на рух, а на присутність.

 Мелісія відпустила руку Мії лише тоді, коли вони зупинилися в залі без вікон. Захисні символи на підлозі були стерті часом, але не знищені — вони віддано чекали своєї активації.

— Одразу скажу, — почала білявка, не дивлячись на Мію. — Мені ця ідея не подобається.

 Мія здивовано кліпнула, в цей момент дівчину охопив цілий вир емоцій.

— Тоді… навіщо? — почала Мія невпевненим голосом.

— Бо я дала слово Валькрейну, — Мелісія повернулась, і в її погляді не було м’якості. — А я не порушую таких обіцяно, навіть  якщо вони мені не до душі.

 Вона повільно обійшла коло, ніби оцінюючи простір, не спускаючи погляду з адептки.

— У нас мало часу, дуже мало. Поки хтось із Ради короля, окрім Кілла, не зрозумів...., — Мелісія різко перервала себе, ніби сказала зайве. — Тому для тебе ж буде краще, якщо запам'ятовуватимеш все одразу і не ставитимеш зайвих запитань.  

 Мія напружилась, вона відчувала себе збитою з пантелику.

— Зрозумів… що? — обережно перепитала вона.

 Мелісія зупинилась, після чого, на крок підійшла до адептки і шумно видихнула.

— Твої потоки. Думаєш Ерін просто так хотів викрасти тебе? Ще до цього часу віриш у святу любов цього чорнокнижника до тебе? Він хотів використати твою силу, от і все.

 Запала тиша, Мія стояла вражена словами білявки, ніби тисячі дротиків потрапили в її серце. Так, дівчина вже змирилась з тим, що Ерін не той, з ким потрібно зв'язувати своє життя, що він не розповів їй про те, чим насправді займався і наскільки він був небезпечним. І навіть з тим, що він намагався викрасти її, затьмаривши її розум. Але використати її силу без її на те згоди — це було занадто навіть для Мії. До горла дівчини підкотився ком, та все ж вона взяла себе в руки, щоб не здатися Мелісії слабкою і беззахисною.

— Ви хочете сказати, — повільно вимовила Мія, — що мої потоки не звичайні?

 На губах Мелісії з’явилася ледь помітна усмішка — не іронічна, радше втомлена.