Розділ 30. Все пішло не за планом  

 Ніч давно вступила у свої права, і бібліотека змінилася разом із нею — стала важкою, мовчазною, майже живою. Вона ніби навмисно не давала перепочинку. Мія стояла на драбині, і ледь трималася від утоми, тримаючи в руках фоліант розміром із її самоповагу після порушення статуту, і все одно продовжувала працювати, не дозволяючи собі зупинитися. 

— От скажи мені чесно, — пробурмотіла вона, звертаючись до фоліанта, — навіщо ти існуєш? І чому саме сьогодні? 

Книга мовчала, зате драбина тихенько скрипнула. 

— Прекрасно, — зітхнула Мія. — Якщо я зараз впаду і розіб’ю голову, то це буде нещасний випадок чи логічне завершення дня? 

— Швидше друге. 

 Голос пролунав знизу. Мія здригнулася так, що книга ледь не вилетіла з рук. 

— Святі магістри! — видихнула вона. — Ви завжди так… матеріалізуєтесь? 

— Лише коли адепти ведуть філософські діалоги з бібліотекою, — спокійно відповів Ален. 

 Він стояв унизу, схрестивши руки, і дивився на неї з тим самим поглядом, який поєднував суворість і ледь помітну усмішку. 

— Ви чули? — обурено спитала Мія. 

— Частину про падіння — так, — кивнув він. — І вона мені не сподобалась. 

— Мені теж, — буркнула вона й спробувала поставити книгу на місце. 

У цей момент драбина вирішила, що досить з неї бути опорою та похитнулась.  

— Ой. — з переляку вигукнула дівчина.  

 Світ різко нахилився. Мія встигла лише подумати, що це був би дуже дурний спосіб увійти в історію Академії, як сильні руки обхопили її. Одна — за талію, друга — за спину. Він притиснув її до себе, інстинктивно, без зайвих слів. 

— Тримайся, — тихо сказав Ален. 

— Я… тримаюсь, — видихнула Мія, усвідомлюючи, що тримається зовсім не за драбину. 

 Їхні обличчя були надто близько один до одного. Свічка поруч кинула тепле світло, і шрам на його щоці здавався м’якшим, очі — темнішими, голос — нижчим. 

— Ви в порядку? — спитав він, але не відпускав. 

— Залежить, — пробурмотіла вона. — Якщо ви не плануєте мене кидати, то так. 

Кутик його губ сіпнувся. 

— Я не маю такої звички.— Він повільно поставив її на підлогу. Але рук не забрав одразу, Мія підвела голову і зустріла його погляд. Мить затягнулась, його рука ковзнула вгору — ледь торкнулась плеча, шиї, відвела пасмо волосся. 

— Знаходити собі нові неприємності тепер ваше нове хобі? — глибоким голосом промовив Валькрейн. 

— Це не більше, ніж невдалий збіг обставин. — промовила Мія ледь дихаючи.  

— Вам варто відпочити, — сказав він тихо. 

— Я… — вона нервово почала говорити. — Я майже закінчила. 

— Я бачу. — Він нахилився трохи ближче порушуючи дистанцію між магістром та адепткою. Її дихання збилось, його губи були так близько, що Мія відчувала його подих на своїх губах , а її тіло вже наче не було її і зовсім не слухалось, здавалося ще трохи і вона втратить рівновагу. Та в ту ж мить з полиці злетів величезний тритомний фоліант і впав недалеко від них. Чи  то духи бібліотеки були не в захваті від їхньої хімії, чи то збіг обставин — ми вже не дізнаємось, та магістр відступив на пів кроку і наче прийшов до тями.  

— Пробач— хриплим голосом сказав Ален, перемагаючи свої почуття. — це було неправильно з мого боку. 

 Він різко відвернувся і заплющив очі, щоб перевести дух і забути про наростаюче бажання. 

— Ви вільні на сьогодні, я  проведу вас. — В одну мить Ален клацнув пальцями і полички миттю заблищали від чистоти, і навіть на Мії більше не було жодної пилинки.  

  Адептка була збентежена, тому мовчки кивнула і прослідувала за магістром. Вони йшли поруч, не торкаючись один одного і мовчали всю дорогу до студентського крила. Та стіни бібліотеки  ще довго пам’ятатимуть , як усе ледь-ледь пішло зовсім не за планом.