Розділ 28. Помста, яка стала не солодкою  

 Аудиторія з магічної етики завжди здавалася Мії дивною,тут майже не використовували чари — лише слова, приклади й тишу,в якій кожен мимоволі чув власні думки. Професорка стояла біля кафедри, склавши руки за спиною. 

— Сьогодні, — почала вона рівним голосом, — ми говоритимемо про межі допустимого. Про те, де закінчується пустощі… і починається злочин. 

 Колін сидів через два столи від Мії та Ліани,  розслаблений, самовдоволений, наче нічого не сталося — і нічого не станеться. 

 Ліана навіть не глянула в його бік. Мія ж відчула, як напруга повільно піднімається вздовж хребта. 

— Розглянемо просту ситуацію, — продовжила професорка. — Уявімо, що хтось навмисно впливає на волю іншого адепта, без дозволу, без попередження. — Вона обвела поглядом аудиторію. 

— Як ви вважаєте, це допустимо? 

— Залежить від мети, — озвався Колін. — Якщо це жарт, а не шкода… 

 І саме в цю мить він зупинився. 

— Насправді… — раптом продовжив він, кліпаючи. — Я вважаю, що більшість правил Академії — повна нісенітниця. 

 В аудиторії повисла тиша, а всі адепти почали перебиратися між собою і чекали продовження зухвалого спітчу. 

 Колін моргнув ще раз, навіть прикрив рот руками, щоб не говорити зайвого, але це йому не допомогло.  

— І ці лекції… — він нахмурився, — неймовірно нудні. Особливо коли їх читають ті, хто ніколи не ризикував нічим справжнім. 

 Мія стиснула пальці під партою, Ліана ж не поворухнулася. 

— Продовжуйте, — спокійно сказала професорка. 

 Колін зблід, але бажання говорити нікуди не ділось.  

— Я… — він ковтнув. — Мені просто подобається дивитися, як деякі адептки зляться. Особливо коли вони думають, що я нічого їм не зроблю. 

 Хтось тихо ахнув і всі моментально поглянули на Коліна.  

— А ще, — голос його зірвався, — це точно Мія й Ліана, вони мені щось підсипали. Думаю, що це порошок правди, який заборонено використовувати в стінах Академії. Я б на їхньому місці зробив те саме, але не додумався раніше.  

 Мія різко підвела голову в побачила як всі адепти з аудиторії дивляться саме на них, двох подруг, які сиділи поруч. 

 Професорка повільно підійшла ближче. 

— Отже, — сказала вона холодно, — ми маємо зізнання, і порушення щонайменше трьох пунктів кодексу магічної етики. 

 Вона подивилася на Мію й Ліану суворим поглядом. 

— Ви. — Дівчата підвелися. — Використання заборонених речовин, — продовжила професорка. — Навіть із «виховною метою» — порушення. 

 В її губах майнула тінь усмішки і її голос став мʼякшим.  

— Але мушу визнати: приклад вийшов… показовий. 

 Колін сидів, не здатний вимовити ні слова, професорка одним розмахом руки наклала закляття мовчання, тому ще кілька годин передбачалось, що Колір буде мовчазним.  

— Покарання, — сказала професорка, — буде навчальним. 

 Вона зробила паузу, після чого додала. 

— Для всіх учасників. 

 Мія напружилась, Ліана твердо стояла та дивилася на професорку. 

— Мія, Ліана. Сьогодні після занять — бібліотека, прибирання столітнього сектора. Там вже давненько ніхто не наводив чистоту. 

 Дівчата тільки  тихо застогнали — вони знали, що це означає. 

— Здається, — додала професорка з ледь помітною іронією, — Мія вже нещодавно прибирала аудиторію, і впоралася досить добре. 

 Погляд став гострішим, навіть ріжучим, але чомусь був спрямований саме на Мію.  

— Але цього разу — без магії. Магічна етика починається з відповідальності. 

 Вона перевела погляд на Коліна. 

— А ви, містере, напишете есе. Тема: «Чому правда без дозволу — така ж зброя, як і брехня». Обсяг — не менше десяти сторінок. 

 Колін відкрив рота, але одразу ж закрив і кивнув. Коли дзвінок пролунав, дівчата повільно складали свої речі, обговорюючи, що щойно сталося.  

— Це було… жорстко, — прошепотіла вона Ліані. 

— Це було справедливо, — тихо відповіла та. — І корисно для Коліна, не тільки ж нам страждати від експериментів Коліна.  

 Вони вийшли з аудиторії разом, і пішли в напрямку до бібліотеки відпрацьовувати своє покарання.