Розділ 26. Приватна розмова 

 Таверна ховалася між кам’яними будинками, де місто вже не прикидалося пристойним. Тут пахло димом, пряним вином і старим деревом. Голоси зливалися в суцільний гул — і саме в ньому було найпростіше заховати слова, які не мали залишити слідів. 

 Ален Валькрейн сидів у дальньому куті, спиною до стіни. Так його навчили давно: бачити всіх і не підставляти спину. Світло від каганця ковзало по його обличчю, вирізаючи шрам — різкий, мов нагадування про вибір, який колись уже коштував надто дорого. 

 Згодом з’явився Кілл. Скинув плащ, мовчки сів за стіл та одразу замовив міцний напій.  

— Надіюсь в тебе є дійсно вагома причина, інакше б ти навряд затягнув би нас в цю діру. 

— Тут нас не слухатимуть, — відповів стримано Ален. — А якщо й слухатимуть — не зрозуміють. 

 Мелісія підійшла згодом. Каптур її темної мантії був глибоко насунутий, світле волосся сховане. Вона не замовляла напою — лише кивнула господарю й сіла навпроти Алена. 

— Ти хотів говорити, — сказала вона без вступів. 

 Ален обхопив кухоль, ніби тепло мало втримати його від спогадів. 

— Те, що сталося з Мією… це вийшло за межі тренування. 

 Кілл підняв брову і різко подивився на друга. 

— Наскільки? 

— Вона створила енергетичну кулю такої щільності, — повільно вимовив Ален, — що я ледве її загасив. Ледве втримав контроль, і я не впевнений, що наступного разу зможу. Тому не зможу тренувати її особисто або потрібно змінити тактику, але як саме — Ален трохи промовчав— я не маю відповіді .  

  Мелісія завмерла, її погляд ніби вперся у Валькрейна.  

— Не дуже радісні новини, але я тебе попереджала, що це може статися. 

— Так, знаю — відповів він. — Її сила не просто велика, вона нестабільна, сира. Якщо не навчити її керувати — вона стане загрозою для себе і для інших адептів. 

 Кілл проковтнув напій, і одразу почав кривитися, відставляючи келих вбік.  

— А тоді її виженуть з академії і навіть ти не зможеш нічого з цим вдіяти, Алене . — підсумовуючи промовив Кілл.  

 Кілька ударів серця минули в шумі таверни, перш ніж Кіл сказав: 

— Рада короля мала б знати. Таку силу не можна приховувати, корона вміє приборкувати її і знаходити правильне застосування. 

 Кухоль Алена глухо стукнув об стіл, на мить в очах магістра спалахнули небезпечні вогні.  

— Якщо ти це зробиш, — тихо сказав він, але в голосі пролунала сталь, — забудь, що ми колись були друзями. І я сам відкрию на тебе полювання. 

 Кілл не відповів одразу, пальці зжалися в кулаки, ніби готуючись дати відсіч, та на цей раз обійшлося все словами.  

— Гаразд, друже, це твій вибір, але якщо Рада дізнається сама — наслідки будуть значно гіршими, особливо якщо вона обере не ту сторону. Твої особисті почуття не повинні впливати на безпеку в Академії Ноктус, не забувай про це.  

— Кілл, про які особисті почуття ти говориш? Я відповідаю за кожного адепта, включно з Мією Арен. І я не бажаю жодному з адептів стати зброєю в руках Ради короля.  

— Ну звичайно, і саме тому ми з першого дня нашого приїзду знаємо більше про Мію з твоїх слів, ніж, здається, вона сама про себе.  

 Ален дивився в темну поверхню напою, він не хотів заперечувати очевидне, але і обговорювати це йому теж не хотілося.  

— Поки що, я бачу тільки один вихід — вона має таємно навчитися керувати силою. І 

— Я працюватиму з Мією, — раптом вимовила Мелісія. — Навчу її контролю магії і стримувати себе і свої сили.  

 Її голос злегка почав здригатися, але вона продовжила  — В пам’ять про мою сестру. Про те, як ти намагався витягти її з темряви і про те, чим це для нас закінчилося. Перед очима Алена знову спалахнула сутичка: чорна магія, що поглинала все, його відчай, крик — і удар, після якого залишився шрам не  лише на обличчі, а й на його серці.  

— Тоді, — тихо сказав він, — моє життя змінилося назавжди. 

 Мелісія кивнула і розуміюче подивилася на Валькрейна.  

— Саме тому я тут, і саме тому готова допомогти тобі з тренуванням адептки. Але поблажок від мене не дочекаєшся, нам необхідно навчити її максимально швидко. Якщо Кілл погодиться, ми зможемо потягнути час до зимового балу, мотивуючи це створенням додаткових захисних заходів для зимового дійства.  

 За вікнами таверни місто жило своїм життям, Академія залишилася десь далеко — зі своїми правилами й Радою короля. А в задушливому куті таверни троє людей ухвалили рішення, яке могло змінити значно більше, ніж вони були готові визнати.