Розділ 25. Заборонене крило  

 Після лекцій Ален не став пояснювати, а холодним і наказним тоном промовив: 

— Ходімо, — сказав він тихо. 

 Вони звернули з головного коридору, і Академія ніби змінилася разом із напрямком. Кроки стали гучнішими, повітря — холоднішим, а світло — рідкісним. Заборонене крило приймало неохоче, мов перевіряло кожного, хто наважився ступити всередину. 

 Факели спалахували один за одним, підсвічуючи темний камінь. Полум’я тремтіло, відкидаючи тіні, що ковзали за ними, ніби щось живе. 

 Ален ішов поряд з Мією. Його плече ледь торкнулося її рукава — випадково, але цього вистачило. По шкірі Мії пробігли мурашки, гострі, несподівані. Вона завмерла на мить, намагаючись зрозуміти, чому звичайний дотик відчувається так, ніби її  хтось зачепив зсередини. Ален це відчув та ледь помітно напружився, але не відступив. Навпаки — крокував рівно, стримано, ніби кожен рух був свідомим зусиллям. 

 Коридор звузився, камінь викладений під ногами був нерівний. Мія не помітила виступ і  спіткнулася. Світ похитнувся в той момент, коли Ален зреагував миттєво і його рука  лягла їй на талію — тепла, сильна, впевнена. Він утримав її так близько, що вона відчула його подих. 

 Вони обидва зупинилися, Мія підвела очі, і їхні  погляди зустрілися —  в ту ж мить між ними щось спалахнуло. Не світло, не звук — відчуття. Коротке, але пронизливе, мов іскра між двома оголеними жилами магії. Ален дивився на неї довше, ніж дозволяв собі будь-коли. Йому довелося зібрати всю волю, щоб не притягнути її ближче, її магія відгукувалась на нього так само, як його — на неї. Він відступив першим, і майже хриплим глибоким голосом вимовив:  

— Ми маємо йти далі, — сказав він тихо, але в голосі відчувалася напруга. І пішов, не озираючись. 

Розділ 25.1 Тренувальний зал  

Тренувальний зал зустрів їх глухою тишею. Захисні кола на підлозі тьмяно світилися, немов пам’ятали кожного, хто тут колись втрачав контроль. 

— Тут ми можемо дозволити магії бути чесною, — сказав Аллен.  

Він став навпроти Мії і почав створювати абсолютно новий потік.  

— Почнемо з малого, я буду створювати потік. Ти керуєш, я коригую. 

 Мія зосередилась, між долонями з’явився тонкий струмінь енергії. 

— Добре, — тихо сказав Ален. — Тримай потік, але не поспішай. 

 Він підійшов спочатку ближче, передавши Мії магічну, щойно створену сферу в її руки. Потім — став позаду неї, поклав свої долоні поверх її рук і почав коригувати рухи. 

— Я поряд, — промовив він, і ці слова відгукнулися в ній сильніше, ніж будь-яке закляття. 

 Мія відчувала його тепло, його зібрану силу, його контроль і її дихання збилося. Ален одразу помітив це, але скорегувати напрям магії.  

— Повільніше, — сказав він, ледве стримуючись. — Не віддавайся потоку повністю. 

 Магія дівчини вже відгукувалась на нього, амулет на шиї Мії спалахнув. Потік зріс, згустився, і між її руками почала формуватися куля — щільна, пульсуюча. 

 Ален поклав руку поряд — не торкаючись, але направляючи, цього було достатньо, щоб куля миттєво розрослася до неймовірних розмірів. Магістр буквально завмер, таку силу навіть він не зміг би сформувати сам. 

— Досить! — різко сказав він, розриваючи потік і гасячи енергію одним точним рухом. 

 Світло згасло, і в ту ж мить впала тиша.  Він зробив крок назад, і ще один. 

— На сьогодні — все, — сказав він швидко. — Ти добре впоралася. 

 Мія повернулася і розгублено подивилися на нього. 

— Але… що сталося? Щось не так? Наче все виходило досить непогано.  

 Ален відвернувся, щоб не виказувати своє хвилювання, яке було зовсім не природне йому.  

— Занадто сильний резонанс, — відповів він. — Потрібно змінити підхід, зробимо це пізніше. 

— Іди відпочивати, Міє. 

 Вона кивнула, ще не розуміючи, чому серце б’ється так швидко. Ален провів її до загальних коридорів і рушив до свого кабінету. Магістр залишився сам на сам зі своїми думками і ці думки лякали навіть його самого. Ален Валькрейн наважився зізнатися самому собі, що Мія подобалась йому більше, ніж дозволяли правила і ніж очікував він сам.