Розділ 24. Сила не питає дозволу 

 Ранок прийшов не зі світлом — із відчуттям. Мія прокинулася різко, ніби хтось смикнув за нитку всередині грудей. Повітря в кімнаті було надто густе, насичене, і кожен подих віддавався легким поколюванням під шкірою. Вона повільно сіла на ліжку й на мить заплющила очі, намагаючись зрозуміти, що саме було не так. 

 Раптом дівчина відчула магічний сплеск, не десь поруч — у ній. Вона текла вздовж хребта, від потилиці до попереку, мов тепла ртуть, розливалась у плечах, у пальцях, у скронях. Раніше магія слухалася — приходила, коли її кликали. Тепер же вона жила власним життям, пульсувала, відгукувалася на кожну думку.  

 Мія підвелася і обережно пішла до ванної кімнати, намагаючись не розбудити свою сусідку по кімнаті. Вода в умивальнику тремтіла, коли вона нахилилася над нею. Її відображення здавалося гострішим: очі темніші, погляд зосередженіший, ніж учора. Вона провела рукою по волоссю — і на кінчиках пальців ледь помітно іскрилася темна, майже попеляста енергія, а її амулет почав дивно миготіти. 

— Спокійно… — прошепотіла Мія, більше до магії, ніж до себе. 

 Збирання на лекції перетворилося на випробування — ґудзики застібалися надто голосно, тканина мантії дратувала шкіру, кожен рух здавався зайвим, надмірним. Магія не вкладалася, не стишувалась — вона виходила назовні, просочувалась у кроки, у дихання і думки. 

Розділ 24.1 Ненавмисна зустріч 

 Коридори Академії зустріли її звичним шумом, але сьогодні він різав слух. Мія йшла швидше, ніж зазвичай, намагаючись не дивитися ні на кого, коли раптом дорогу їй перегородив Колін. 

— О, адептка під протекторатом, — усміхнувся він злорадно і самовпевнено. — Не вітаєшся? Чи магістри навчили дивитись згори вниз? 

 Він нахилився, зменшуючи відстань до неприйнятної. Його голос був липким, рухи — фамільярними. Колін простягнув руку, ніби збирався перехопити її за лікоть, але дівчина відступила крок назад. 

— Відійди, — холодно сказала Мія. 

— Та годі, я ж просто… — почав говорити адепт і, ніби випадково, наблизився до дівчини. В наступні кілька секунд, він не встиг навіть вимовити слова. 

 У грудях Мії щось клацнуло, не  думка — імпульс. Магія вирвалася різко, без формули, без обряду, лише з коротким, рваним словом-закликом, яке вирвалося з неї саме: — Vellum Externum. 

 Повітря перед нею згорнулося, мов щільна хвиля. Сила вдарила Коліна в груди — і його відкинуло назад, далеко для простого поштовху. Він прокотився кам’яною доріжкою й зупинився лише біля дальньої арки. Хлопець тільки те й зміг зробити, що здивовано подивитися на дівчину.  

 Навколо запала тиша, Мія важко дихала, дивлячись на свої руки. Магія ще гуділа в пальцях, вимагала виходу. І саме в цю мить вона відчула чужий погляд — Магістр Ален стояв осторонь, нерухомий. Його обличчя не виражало ні гніву, ні здивування — лише зосереджено — тривожне усвідомлення. 

Розділ 24.2 Ще одна неприємна історія  

 Пара зіллєваріння почалася в задушливій аудиторії, де повітря вже саме по собі було насичене парами трав і магічних екстрактів. Лемен Дорʼє стояла біля кафедри, тримаючи руки складеними, мов суддя перед вироком. 

— Сьогодні, — сухо сказала вона, — ми практикуємо закляття очищення залишкової енергії. Воно досить просте для тих, хто вміє слухати.  

 Адепти готували суміші: подрібнений корінь астри, попіл срібного листя, кілька крапель стабілізуючого настою. Закляття мало лише зв’язати залишкову магію й осадити її у вигляді легкого попелу. 

 Мія повторювала рухи машинально, її руки тремтіли. Всередині ще жила злість — на Коліна, на себе, на те, що магія не слухається. 

— Формула стандартна, — кинула Лемен, зиркнувши на Мію. — Без надмірної сили, адептко Арен. 

 Мія зціпила зуби, коли прийшов час закляття, вона вдихнула — і магія рвонула вперед, підхопивши слова: 

— Cinis Verum — ligare et cadere. 

 Але замість м’якого осідання сталося вибухове розгортання. Хвиля темної енергії пройшла крізь аудиторію, зриваючи залишкову магію з кожного столу, кожного флакона. Повітря стало важчим — і за мить зверху посипався густий, теплий магічний попіл. 

 Він вкрив усе: столи, підлогу, мантії адептів, волосся, обличчя. Хтось кашляв, хтось вигукнув, а у приміщенні стояв запах обпаленої магії. 

 Тиша після була важкою, Лемен Дорʼє повільно підійшла до Мії. 

— Адептка Валькрейн, — холодно сказала вона. — Ви щойно перетворили навчальну практику на демонстрацію небезпечної нестабільності. 

Мія розгублено мовчала, магія нарешті стихла, залишивши після себе порожнечу й сором. 

— Покарання, — продовжила викладачка. — Ви залишаєтесь після пари й прибираєте аудиторію самостійно. І раджу замислитись, чи справді вам варто відкривати таку силу. 

Розділ 24.3 За зачиненими дверима 

 Попіл зникав повільно, ніби не хотів залишати слідів того, що сталося. Мія вимовляла очищаюче закляття втретє, коли відчула — магія більше не пручається, вона втомилась. Осіла, вляглася, залишивши після себе лише важкість у пальцях і дивну порожнечу під ребрами.    Аудиторія знову стала звичайною і чистою, ніби й нічого не сталося.  

 Повідомлення наставника чекало на неї ще до того, як вона вдягнула мантію. Магістр Аллен Валькрейн викликає до себе в кабінет негайно, без зайвих пояснень та довгих формулювань.  

 Кабінет Алена був , як завжди, темний і таємничий, світло проникало лише крізь вікно, лягаючи на підлогу різким прямокутником. Він стояв біля столу, спершись долонями об край, і не повернувся одразу, коли вона зайшла. 

— Зачини двері, — сказав він спокійно. 

 Мія виконала прохання і неспішно підійшла до столу.  

— Сідай. 

Вона сіла, відчуваючи, як магія в ній знову ворухнулася — обережно, насторожено. Ален обернувся і обвів поглядом Мію, він дивився уважно, але водночас тривожно і трохи відсторонено.