Розділ 22. Ярмарковий шум 

— Кажуть, це був хтось з королівської гвардії, — тихо мовила Ліана, нахилившись над столом. — Один із тих, хто патрулював місто. Напали просто на тракті, він не встиг навіть виставити захист. 

— У нашому регіоні, — додав Рен, крутячись на стільці. — Майже під носом у Академії. 

— І саме тепер, — Селін склала руки на грудях. — Коли нам раптом вирішили влаштувати посилені тренування. 

 Адепти обговорювали останні події, які сталися в кімнаті Селін, якій пощастило, а може й не дуже, жити самій, без приятильок. Мія мовчала, повільно помішуючи чай і вдихаючи ароматну пару на повні груди. Вона слухала — і складала деталі, ніби шматочки мозаїки, що вперто не хотіли складатися в заспокійливу картину. 

— Думаєте, це не просто збіг? — нарешті спитала вона. 

— Я думаю, — хмикнув Рен, — що слово «збіг» у нашій Академії давно заборонене. 

— Але ж напад був один, — заперечила Ліана. — Не масовий. Може, це особиста помста? Або звичайна сутичка? 

— Королівську гвардію «звичайно» не атакують, — сухо зауважила Селін. — Особливо поблизу магічної установи, нашпигованої захистом від всілякої нечисті. На мить за столом запала тиша, компанія переглядалась між собою, роблячи кожен свій висновок.  

— Гаразд, — раптом сказав Рен і плеснув у долоні. — Якщо ми зараз ще трохи подумаємо, то всі дружно зійдемо з глузду. Якщо нічого не вирішиться найближчим часом, а це навряд чи станеться, з огляду на останні події. Пропоную інше рішення, щоб трохи розрядити наші насичені подіями будні.  

— Я вже боюся, — зітхнула Ліана. 

— Магічний ярмарок, — урочисто заявив він. — Сьогодні, поки нас ще випускають з Академії і ми не замкнуті як в клітці.  

— Думаєш це безпечно, з огляду на останні події? — задумливо мовила Селін. 

—  Не впевнений, але навряд чи хтось захоче заподіяти школи адептам академії, знаючи, що ми під наглядом Алена Валькрейна.   

 Мія підвела очі, її погляд зупинився на друзях: 

— А якщо справді скоро перестануть випускати нас за межі Академії? Всього кілька разів виходила в місто, та й тот поспіхом, щоб придбати найнеобхідніше. 

— Тим більше, — усміхнувся Тарк. — Треба скористатися моментом, погоджуючись з другом, мовив він. 

 Дівчата почали переглядатися між собою, ніби оцінювали ситуацію і вирішували чи варто йти, чи ні.  

— Добре, — раптом сказала Мія. — Хоч трохи відволіктися не завадить, до того ж я давно хотіла побувати на цьому ярмарку, але постійно щось заважало.  

— От і добре — мовив Рен — особливо якщо є велика ймовірність бути замкнутими в Академії до самісінького випускного.  

— Дівчата, а ви як ? — запитав Тарк, звертаючись до Ліани і Селін. 

—Ми теж йдем, хто ж за вами буде придивлятися — дівчата весело захіхікали.  

Розділ 22.1 Веселощі і пахощі 

 Місто зустріло їх шумом, кольорами й запахами. Магічний ярмарок розкинувся вздовж центральної площі, переливаючись світлом кристалів, вогниками заклятих ламп і барвами тканин. Повітря було напоєне солодким ароматом карамелізованих яблук, пряних ковбасок і чогось терпкого, алхімічного. 

— Якщо я з’їм ще один пиріжок, — заявила Ліана, — мене доведеться транспортувати назад порталом. 

— Не хвилюйся, — відгукнувся Рен, жуючи щось підозріло яскраве. — Я пожертвую собою й з’їм його замість тебе. — друзі весело засміялись і пішли далі роздивлятись ярмаркові цікавинки.  

 Селін уже стояла біля прилавка з амулетами, уважно розглядаючи ряди срібних підвісок і каменів різної величини та форми. 

— «Захист від пристріту», — прочитала вона. — «Гарантія — чотирнадцять днів». Дуже оптимістично і обнадійливо. — мовила дівчина. 

 Мія зупинилася поруч, беручи до рук невеликий талісман із темного скла, яке виблискувало на сонячному світлі. 

— А цей? — спитала вона в торговця, виглядає досить цікаво.  

— Посилює інтуїцію, — відповів той, примружившись. — Але лише якщо носій не ігнорує власні відчуття. 

 Мія на мить затримала талісман у долоні… і відклала, ніби не хотіла прислухатися до себе. 

— Занадто чесно, — пробурмотіла вона, і пішла наздоганяти Ліану та Рена.  

 Вони сміялися, переходили від ятки до ятки, пробували солодощі, сперечалися, який амулет виглядає найбезглуздіше, одним словом веселились як могли. Але десь на краю цієї веселості Мія відчувала дивне напруження — ніби під ярмарковим шумом ховалося щось інше. Ніби хтось очікував підходящого моменту,  вона озирнулася — нічого підозрілого, лише світло, сміх і трішки магії. Та дивне відчуття не хотіло її покидати, якби вона не старалась не думати про це.  

Розділ 22.2 Напад  

 Мія відчула його присутність  ще до того, як побачила, хоча вперто не хотіла вірити своєму шостому чуттю. Неподалік, між двох  яток, вона побачила давно знайому їй постать і ледь не заклякла на місці, це був Ерін. Він вийшов з тіні на кілька секунд, після чого зник в темряві маленьких провулків, але цього було достатньо, щоб дівчина його впізнала. Ще через кілька секунд, виник дивний неприємний холод, ніби  хтось провів холодним пальцем уздовж спини — і світ навколо став трохи глухішим. Ярмарковий шум не зник, але між сміхом і музикою з’явилися провали тиші. Вона різко зупинилася, та побачила, що з тіні між двома, тими ж таки, ятками щось зрушилося. 

 Воно рухалося швидко — надто швидко навіть для погляду магів. Майже невидиме, позбавлене чітких обрисів. Лише темний туман ковзав повітрям, видаючи присутність істоти, наче подих ночі. Назва спливла в пам’яті миттєво —Обскурій. 

 У старих конспектах його називали Obscurius — істота прихованої тіні, що приходить без шуму і не ламає захист одразу. Він не нападає, він виснажує своєю присутністю. 

 В одну мить темний туман згустився, ніби світло ліхтарів раптом стало йому заважати. Мія помітила, як повітря навколо стигне, втрачає рух, стає щільнішим.