Розділ 21. Перше коло 

 Полігон Академії виглядав інакше, ніж зазвичай. Захисні контури мерехтіли слабким світлом, повітря було напружене, ніби перед грозою. Навіть земля під ногами здавалася щільнішою, важчою. Адепти стояли півколом, зосереджені, мовчазні — без жартів, без звичного галасу. Всі вже розуміли, що це було не тренування «для галочки».  

 Ален стояв осторонь, уважно спостерігаючи. Поруч — Кілл, спокійний, зібраний, із руками, складеними за спиною. Його погляд вже не був грайливим як раніше, зараз від нього віяло цілковитою зосередженістю на завданні, яке поставило вище командування.  

— Пояснюю один раз, — сказав Кілл рівним голосом. — Перед вами — контрольований тренувальний напад. Реакції будуть ослаблені, але структура — реальна. Ваше завдання не перемогти, ваше завдання — встояти і , по можливості, дати відсіч.  

 Кілька адептів ковтнули повітря, для багатьох це була зовсім нова практика.  

— Працюєте по черзі, — додав Ален. — Памʼятайте , все має працювати синхронно: захист, контроль,  усвідомлення меж. Час теоретичних занять скінчився, тепер відпрацьовуємо практичні дії.— Його погляд ковзнув по колу — і, майже непомітно, зупинився на Мії. Вона стояла рівно, плечі розправлені, пальці стиснуті. Усередині було тихо — той самий стан, коли залишається лише концентрація. 

— Починаємо, — сказав Кілл і активував Арену для тренувань. 

 Перші двоє впоралися, вони були від факультету бойовиків, тому і не дивно. Звісно неточності були, але їх вправності могли позаздрити більшість. Захисні щити тримали, удари відбивали, тренувальна тінь відступала.  

Розділ 21.1 Неприємна неприємність 

 Полігон гудів приглушеним магічним фоном: щити спалахували, гасли, знову змикались. Мія витерла долонею піт з чола й скривилась. 

— Я знову запізнилася з фіксацією, — пробурмотіла вона. — Бачила? Лівий сектор «провисає» на пів удару. 

 Ліана кивнула, уважно дивлячись на напівпрозору сферу перед ними. 

— Бо ти тримаєш основу на емоції, а не на точці опори, — сказала вона спокійно. — Спробуй не тиснути щит силою, уяви, що ти його виставляєш, а не штовхаєш. 

— Легко сказати, — хмикнула Мія. — Коли летить тренувальний імпульс, мозок кричить: «Тримай!» 

— Ось тому це й полігон, — ледь усміхнулась Ліана. — Тут дозволено помилятися. Напів помилки — теж результат, краще втратити стабільність, ніж спалити резерв. 

 Мія кивнула, знову підняла руки — щит цього разу ліг рівніше, м’якіше. 

— Так краще? 

— Уже схоже на захист, а не на істеричну реакцію, — сухо оцінила Ліана. 

— Дякую, дуже підтримуюче, —  фиркнула Мія — Я рада, що саме ти стала моєю подругою. 

Ліана тільки посміхнулась у відповідь і почала відпрацьовувати захист, намагаючись зробити сильні вузли, що потребувало максимум концентрації.  У цей момент, з боку входу, почувся повільний, навмисно гучний крок. 

— Ого… — протягнув знайомий голос. — А це в нас хто такий старанний? 

 Мія напружилась ще до того, як обернулась. Колін стояв занадто близько, спершись на стійку, з тією самою самовдоволеною усмішкою. Від його високомірності навіть волосся на тілі ставало дибки, хоча симпатична зовнішність хлопця не давала спокою багатьом адепткам. Він був високим, світловолосим, з блакитними очима і ідеально відточеними рисами обличчя.  

— Привіт, красуне, — сказав він, ковзаючи поглядом по ній без жодного сорому. — Тебе ж нещодавно перевели, так? 

 Ліана мовчки завершила побудову захисту і схрестила руки на грудях, але не наважилась втрутитись, знаючи палкий характер хлопця. 

— Уявляю, як тут буває складно новеньким, — продовжив Колін, нахилившись трохи ближче. — Полігон, навантаження, агресивні імпульси…— Він усміхнувся ширше. 

— Якщо що — не хвилюйся, я можу тебе захистити від будь— чого і від будь кого. — адепт кинув надмінний погляд в бік Алена Валькрейна.  

 Мія повільно опустила руки і стиснула кулаки, намагаючись погасити в собі наростаючі спалахи гніву.  

— Серйозно? — холодно перепитала вона. 

— Абсолютно, — Колін підморгнув. — Ти ж розумієш… за захист у нас прийнято віддячувати, кожен вміє робити це по-своєму. 

 На кілька секунд повітря між ними стало густішим, ніж будь-який щит. Мія не хотіла влаштовувати сцени посеред полігону, тому відповіла холлодно і максимально відсторонено: 

— Цікава пропозиція, — рівно сказала вона. — Але я волію виставляти захист сама, без … побічних умов. — хоча в голові крутилися зовсім інші слова, без цензури і стопів.  

 Ліана нарешті озвалась, голосом сухим, як лезо: 

— Полігон не місце для залицянь, Коліне. Якщо тобі нічого додати по техніці — не заважай тренуванню. 

 Колін хмикнув, випрямився і метнув різкий погляд в бік Ліани, грубо відповівши:  

— Як скажеш. 

Його погляд знову повернувся до Мії і на його губах заграла хижа посмішка.  

— Якщо передумаєш — впевнений, ти знаєш, де мене знайти. 

 Він розвернувся й пішов, залишивши після себе важкий слід самовпевненості. Мія повільно видихнула, щоб не закипіти від злості і не наробити дурниць.  

— От тепер мені точно потрібен щит, — пробурмотіла вона.  

— І не один, — спокійно відповіла Ліана. — Але цьому ми тебе навчимо, головне тримайся подалі від Коліна. Від нього можна очікувати всього, що завгодно, особливо коли він вже поклав на тебе око.  

Розділ 21. 2 Випробовування стійкістю 

 Коли назвали ім’я Мії, вона зробила крок уперед, контур активувався і несподівано з’явилася темна фігура.  Все сталося різко,  проте Мія встигла підняти щит, але імпульс був сильнішим, ніж вона очікувала, тому її захист здригнувся. «Занадто швидко», — майнула думка і знову пролунав другий удар який вона витримала. Третій — майже, лише одна мить — і темна хвиля зірвала рівновагу, Мія відступила назад, та нога ковзнула по вологій землі. Дівчина не впала одразу, втримала рівновагу, але розуміла, що не встигне виставити навіть найпростіший щит. І тут, в одну мить, почувся проникливий голос Валькрейна: