Розділ 18. Теорія зайнятості

 Після того поцілунку Мія виробила чітку й, на її думку, бездоганну стратегію: не потрапляти Алену на очі. Не тому, що їй було соромно, хоча, частково це також впливало на неї. І не тому, що вона жалкувала про те, на що наважилась, а навпаки — саме це і  дратувало дівчину.

 Теорія щодо Амулету була перевірена, реакція — зафіксована, висновки— зроблені. А от власні відчуття Мія воліла тимчасово відкласти кудись подалі, бажано між підручниками з теоретичної магії та конспектами із зіллєваріння. Тож наступні дні вона була взірцем активної адептки.

 Мія прокидалася раніше за будильник, йшла на заняття однією з перших, сиділа ближче до викладачів і так уважно записувала лекції, що Ліана одного разу нахилилася й пошепки спитала:

— Ти що, змагаєшся з бібліотекою?

 Мія лише знизала плечима і перегорнула сторінку. Вона проводила перерви з друзями — сміялася, обговорювала викладачів, сперечалася з Кайлом про доцільність практичних занять після заходу сонця й навіть дозволила Селін втягнути себе в жваву дискусію про те, яка магічна школа має більш абсурдні правила.

— Серйозно, — обурювалась Селін, — заборона використовувати ілюзії в коридорах, але дозвіл тримати фамільярів у гуртожитку — це як?

— Баланс, — філософськи відповіла Мія, усміхаючись. — шкода, що нам не дозволено викликати собі помічників.

 Дівчина і справді усміхалася, часто, легко, і здавалося, щиро. Особливо тоді, коли працювала над спільним проєктом. Вони з Ліаною та ще кількома адептами отримали завдання — складне, багатошарове, з елементами колективної магії. І Мія з головою занурилася в роботу: креслення, формули, розрахунки, перевірки.

— Ти сьогодні знову пропустиш вечерю, — зауважив Саймон, коли вони вкотре засиділися в аудиторії.

— Я їм знання, — серйозно відповіла Мія, не відриваючись від схеми.

— Дуже поживно, — хмикнув він і вийшов з аудиторії.

 Після одного з таких довгих наукових вечорів все — таки в коридорі її зустрів Валькрей.

— Міє, — він сповільнив крок, підлаштовуючись під неї. — Що ти тут робиш, якісь труднощі?

 Вона зупинилася швидко і ніби на секунду заклякла від його голосу, та все-таки знайшла в собі силу дати відповідь, хоч та і прозвучала уривчасто і зовсім не складно:

— Ні в якому разі. Все добре. Кілька додаткових завдань для проєкту,

 Валькрей уважно подивився на неї, трохи нахиливши голову — так, як робив завжди, коли щось його непокоїло.

— Ти останнім часом якась… — він добирав слова. — Напружена. У тебе точно все гаразд?

Серце Мії на мить пропустило удар, рівно настільки, щоб видати її — якби Ален дивився уважніше.

— Так, — вона відповіла надто швидко. — Абсолютно, просто дуже зайнята.

— Зайнята? — скептично перепитав він.

— Проєкт, навчання, бібліотека, — Мія перераховувала так упевнено, ніби читала список покупок. — Усе добре, чесно.

 І саме в цей момент коридором проходила Ліана.

— О! — Мія миттєво оживилася, підхопила подругу під руку й майже фізично розвернула її в протилежний бік. — Ліано, добре, що ти тут! Ми ж спізнюємося, правда?

 Ліана кліпнула очима, збита з пантелику, і відчула легкий, але наполегливий поштовх у бік.

— Е-е… так, — швидко підхопила вона, зрозумівши натяк. — Дуже, просто катастрофічно.

— Ось бачите, звичайна зайнятість всіх адептів — Мія вже тягнула її за собою. — Нам справді треба бігти.

— Я не… — Валькрей не встиг договорити.

 І вони з Ліаною майже зникли за поворотом.

— Ти мене щойно врятувала чи викрала? — пошепки спитала Ліана, коли вони відійшли на безпечну відстань.

— І те, і інше, — не зупиняючись, відповіла Мія.

— Ти точно в порядку? — вже тихіше вимовила подруга — ти якась знов не така останнім часом

— Так, — Мія трохи сповільнила крок. — Просто… зайнята, зʼявилося багато справ….

 Мія справді була зайнята, постійно і цілеспрямовано. Особливо вона була зайнята тим, щоб не зустрічатися з Аленом. Дівчина відчувала максимальну напругу, вона точно знала, де може бути Ален — і так само точно знала, куди не варто йти. Якщо це мала бути його лекція, вона приходила щоразу перед дзвінком і йшла одразу ж після закінчення, не чекаючи навіть своїх приятелів. Якщо Валькрейн зазвичай з’являвся в східному крилі — Мія раптом знаходила нагальну причину опинитися в західному. Якщо ж випадкова зустріч усе-таки ставала можливою — вона вчасно згадувала про термінову справу. Це було… ефективно, хоча і трохи виснажливо.

 Часом, серед сміху друзів або гарячих суперечок над проєктом, Мія ловила себе на думці, що згадує той поцілунок, ніби він не був лише експериментом у її голові, та вона щоразу відганяла цю думку. І все ж… уникати — не означає не відчувати.