РОЗДІЛ 7. Нічні думки і лист під дверима

 Мія лежала з розплющеними очима й дивилася в темряву. Стеля над ліжком губилася в тінях, за вікном тихо шаруділо листя — Академія спала, занурена в нічний спокій, але всередині Мії було зовсім не тихо. Вона знову і знову прокручувала той момент у кабінеті, його голос, його дотик. Те коротке мовчання, коли повітря стало надто густим. Це було неправильно, — сказала вона собі.

 І майже одразу подумки заперечила: Це було… дивно. Не страшно. Не відразливо. Навпаки — так, ніби щось нарешті стало на місце, хоч і ненадовго. Мія перевернулась на бік і втупилася поглядом у вікно та думки все ще не покидали її — він магістр, він небезпечний, і він не має дивитися на мене так. Амулет на грудях ледь теплів, ніби реагуючи на її думки.

 — Чудово… — прошепотіла вона. — Навіть ти проти мене? Раптом у тиші пролунав ледь чутний шурхіт. Мія насторожилась, ще мить — і під дверима ковзнув складений аркуш пергаменту. Вона різко сіла.

— Ліано? — прошепотіла. У відповідь — тиша, серце вдарилося об ребра, Мія швидко зіскочила з ліжка, підбігла до дверей і підняла лист. Пальці тремтіли, коли вона розгортала його. Почерк був знайомий, це був почерк з її недалекого минулого — Ерін.

“Міє. — Вона затамувала подих. — Ти не в безпеці. Вони тримають тебе там не для захисту. У ніч повного місяця — східне крило, другий внутрішній двір.

 Не бери амулет, він заважає. Якщо сумніваєшся — згадай, хто я для тебе. Ерін.” Літери ніби пульсували. Ерін був настільки впевнений в своїй непереможності, що точно знав, дівчина втече до нього — знову і знову, якщо це буде потрібно. Та на цей раз дещо змінилось в ній або хтось змінив стан її душі, думки, свідомість так, що навіть найтемніша магія не змогла підібрати ключ одразу...

— Це безумство… — прошепотіла Мія, але не відпускала пергамент.

— Що це? — Ліана сиділа на ліжку, закутавшись у ковдру, і дивилася на неї уважно, без звичної усмішки.

Вона здригнулася. — Лист, — неохоче відповіла Мія.

— Я бачу, — сухо сказала Ліана. — Ти ж знаєш, що будь-яке таємне листування в межах Академії заборонене?

Мія стиснула пергамент у руці. — Знаю.

— За це виключають, — додала Ліана тихіше. — А іноді й гірше.

— Тим краще, — різко відповіла Мія.

Ліана здивовано підвела брови. — Що?

— Якщо вони так бояться листів, значить, бояться правди, — сказала Мія, підводячи погляд. — І, будь ласка… — вона вдихнула глибше. — Не втручайся в мої справи.

Кілька секунд у кімнаті панувала напружена тиша.

— Це від нього, так? Від того хлопця з яким ти зустрічалась раніше? — нарешті запитала Ліана. — ходять чутки, що він небезпечний.

 Мія не відповіла, цього було достатньо. Ліана повільно лягла назад.

— Просто знай, — тихо сказала вона. — Темрява завжди приходить красиво, але вихід із неї… завжди буде непростим.

 Мія нічого не сказала. Вона сховала лист під матрац і знову лягла, втупившись у стелю, але тепер її думки були розірвані навпіл. Між тим, хто обіцяв втечу, і тим, хто тримав межу, і вона не знала, що страшніше.