РОЗДІЛ 5.  Сон, темна магія і перша пара

 Мія стояла посеред темного залу без стін. Підлога під ногами була холодною, гладкою, наче чорне скло. Повітря — густе, тягуче, ніби перед грозою. Вона не бачила неба, але знала: щось дивиться згори.

— Міє…

Голос був знайомий, надто знайомий, щоб не впізнати його з першого разу. Вона обернулася — і побачила Еріна.

 Темний плащ, недбало розстібнутий. Та сама посмішка, від якої в неї колись підкошувалися коліна. Він дивився на неї так, ніби весь світ — лише декорація.

— Ти ж знаєш, що я завжди поруч, — м’яко сказав він і зробив крок ближче.— Ходімо зі мною, ти будеш в безпеці.

 Її серце стиснулося так як стискалося раніше — звично, болісно та все ж тепло. Він простягнув руку — і вже хотів вчепитися в запʼястя дівчини своїми кістлявими пальцями, та в  ту ж мить простір здригнувся, тінь упала між ними і чаклун різко відвів свою руку.

— Відійди від неї. — цей голос був інший, глибший, холодніший та незаперечний.

Простір ніби наповнився новою потужною енергією, яка відчувалась кожною клітиною тіла.  Мія різко вдихнула та підідвела погляд, позаду Еріна стояв магістр темних сил — Ален Валькрейн.

 Він був непохитним мов скеля з могутністю тисяч століть. Лорд був у темному магістерському вбранні, без плаща. Світло ковзало по чітких лініях його обличчя, по шраму на щоці, його очі — темні, уважні та небезпечно спокійні.

— Це не твоя територія, — сказав Ален.

Ерен усміхнувся, але усмішка була напруженою, чаклун повільно повернувся до Валькрейна і з іронічним томом промовив:

— Вона сама зробила вибір.

— Ні, — Ален зробив крок уперед. — Ти підштовхнув.

 Мія відчула, як щось тягне її в різні боки. Ерен — болісним теплом, спогадами, обіцянками. Ален — захистом, тиском і чіткою межею.

 Ерін повільно зробив кілька кроків назад, опинившись надто близько біля дівчини. Його посмішка хитрого звіра ні на мить не сходила в нього з обличчя, він вальяжно повернув голову до Мії, нахилився до неї настільки близько, що на шиї дівчини відчувався його подих.

— Подивись на себе, — прошепотів Ерін їй на вухо, і його голос раптом наклався на інший.

— Прокинься, — одночасно сказав Ален, їхні обличчя наклалися одне на одне: очі, контури, тіні.  Мія почала задихатися та хотіла вибратись із свого сновидіння.

— Досить! — скрикнула  вона і різко сіла на ліжку.

 Серце калатало так, ніби вона щойно бігла. Амулет на грудях був то холодним як лід, то гарячим мов жар. Дівчина не розуміючи, що відбувається зірвала його з шиї одним рухом і поклала біля себе.

 Ліана миттю підхопилася зі свого ліжка і одразу підбігла до сусідки:

—   Що з тобою, ти в порядку ? — запитала вона, обережно поклавши свою руки Мії на плече.

—   Схоже, що так, це просто сон… — прошепотіла вона, але сама собі не повірила.

Розділ 5.1 Лекція лорда Валькрейна

 Ранок видався важким, в адептки ще досі гуділо в голові від побаченого сновидіння. Неприємні відчуття ніби загорнули дівчину з голови до ніг і не хотіли відпускати, якби вона не намагалась уникнути їх.

 Мія була відчутно напружена, перша лекція мала бути  з захисту від темної магії. А хто ж краще зможе навчити захищатися від темних сил, ніж магістр темної магії вищого рангу.  

 Зайшовши до аудиторії, дівчина помітила, що приміщення було великим, подібне до амфітеатру. Атмосферу доповнювали меблі з темного дерева, кам’яні колони, символи, вигравірувані просто на стінах. Повітря тут було іншим — серйознішим, навіть трішки важким.

— Він сам її веде, — прошепотіла Ліана, сідаючи поруч. — Уявляєш?

— Хто? — Мія зробила вигляд, що не розуміє.

— Лорд Ален Валькрейн, хто ж іще.

Двері відчинилися беззвучно, він увійшов — і зал миттєво стих.

— Сідайте, — спокійно сказав Ален.

 Його погляд ковзнув по рядах… і зупинився на ній рівно на секунду довше, ніж на інших. « Він пам’ятає сон Дурниця.» — подумала Мія.

— Темна магія не є злом, — почав він. — Вона є інструментом, але в руках слабких — стає катастрофою. Його голос діяв дивно, не заспокоював — збирав докупи.

— Сьогодні — базова практика. Захисні контури. —

Він пройшов між рядами.

— Ви, — зупинився біля Мії. — Встаньте.

Вона підвелася, відчуваючи десятки поглядів, дівчина розуміла що її щоки починають палати і відчайдушно намагалася боротися з цим.

— Ідіть за мною.

 Вона вийшла в центр аудиторії, її серце почало ніби шаленіти. Дівчина відчувала стукіт так сильно, що почало закладати вуха, їй здалося, що ці удари чують всі навколо.

— Простягніть руку. — спокійно промовив Ален.

 Вона зробила як було їй сказано, намагаючись уникнути погляду магістра. Ален наклав свою долоню на її — не торкаючись, але Мія відчула тепло і ще більш зростаючу напругу.

— Зосередьтесь, — тихо сказав він. — Не на силі, на власній межі. — Його голос був занадто близько, магія відгукнулася різко, контур спалахнув набагато сильніше, ніж було потрібно.

— Обережніше, — промовив Ален і нарешті торкнувся її запʼястя, коригуючи рух. Дотик був коротким, але її прошило струмом і магія почала неконтрольовано спалахувати.

 У залі хтось тихо охнув, але тиша збереглась навіть тоді. Мія хотіла провалитися крізь землю, але навіть цього не могла зробити. І тут вона почула рятівне — Досить, — різко сказав магістр і відступив руку. — Сідайте.

 Наступну частину лекції всі провели за практичним заняттям та відточували навички оборонного контурного захисту. Мія намагалася зібратися,  та це вже було даремно.. Косі погляди і перешіптування супроводжували її до кінця лекції, дівчині хотілось зникнути тут і зараз або хоча б вибігти з аудиторії і не зʼявлятися тут ще кілька десятків років, але ні те, ні інше вона зробити не могла.

Розділ 5. 2 Після пари

— Ти це бачила?! — Ліана буквально світилася, підстрибуючи поруч. — Він ніколи не практикує магію з адептами. Ніколи, навіть із тими, хто на останніх курсах і вважає себе майже архімагами.