Глава 8

Валєра відчув дежавю, коли його знову взяли у своєрідну “коробочку”. Правда замість натовпу гвардійців був здоровань попереду і сурова жіночка позаду. Алебард теж не було, але від всякої дурні, що могла стукнути дільничому в голову, не менш ефективно захищали зовнішній вигляд першого, та вогненебезпечність другої.

І якщо мужик з пудовими кулаками та відмороженим виразом обличчям, явище не таке вже лячне, то жінка позаду не те, що лякала - жахала. Він, звісно, дуже хотів побачити справжню магію, та не думав, що це буде так. Не у напівлегальному (або дуже нелегальному) ломбарді, де йому ледь не засвітили цією магією проміж очі. І все ще можуть засвітити в спину.

Від подібної перспективи свербіло то між лопатками, то взагалі нижче попереку. На диво, потилиця не свербіла, а світла думка, що прилетіти може й в голову, Валєрі не прийшла. 

Або ж він, сам того не розуміючи, просто відчував, де саме блукає погляд магічки. І дурна голова молодика, який припхався з речами, викраденими із палацу імператриці, її не дуже й цікавила. А от сяйво магічної сили, яке огортало його, навіть дуже..

Вже невдовзі здоровань відкрив перед Валєрою важкі дубові двері й відійшов убік. 

- Зачекай тут. І задля власної безпеки не намагайся втекти. Я особисто зачарувала цю кімнату під особливі умови для… гостей Олесси. Спробуєш відкрити ставні чи вибити двері, кінцівок кілька годин не відчуватимеш. У кращому разі. - прохолодно мовила жінка до хлопця.

- Які ви тут…гостинні. - добра посмішка Валєри цього разу вийшла кривою та натягнутою.

- Ти уявити собі не можеш, наскільки. - раптом озвався здоровань і, коли дільничний проходив поруч, додав - Малія могла й не попередити про чари. Зазвичай вона так і робить.

Розмовляти більше вони не стали, двері зачинились одразу за спиною дільничого, ледь не ляснувши по дупі й п'ятам.

Скільки часу він просидів наодинці, Валєра гадати не брався. Лиш шкодував, що телефон витіснив з його життя добротний наручний годинник. Клятий гаджет і клята фрейліна особливого призначення, яка відібрала всі речі.

Кімнатка була невелика й у розкоші, звичайно, поступалась імператорським покоям. І в той самий час була на порядок кращою за орендовану квартиру дільничого. Але, що насправді зацікавило його, так це м'яке крісло у кутку.

 Вмостившись якомога зручніше Валєра спробував продумати свою подальшу поведінку. Але що так, що так, він занадто мало знав про реалії та правила цього світу, щоб вигадати дійсно щось путнє. Йому залишалась лише стара, добра імпровізація. Скоро він стане у ній прямо майстром.

 Головне щоб власний розум та інтуїція не підвели, а для цього треба хоч трохи відпочити. На щастя, важка служба народу України, починаючи з армії, закінчуючи чергуваннями на роботі, навчили дільничого вирубатись майже миттєво й так само швидко прокидатись. І навіть пережитий стрес та випитий раніше алкоголь тому не завада. Врешті решт ця комбінація для нього була зовсім не нова.

                                                                                 ***

А все ж він переоцінив свої сили. Ні, коли скрипнули двері, він, звісно, почув та одразу прокинувся. Навіть з крісла встиг підскочити. Але почувався кепсько, мов побитий. Хоча яке мов, воно так і було. Бік все ще нив, голова трохи гула, а в роті страшенно пересохло. Банальні ознаки бодуна, як привіт від ядреного пійла імператриці та підступного вина-компоту від Доббіна. Валєра ж волів думати, що просто не виспався.

Але гірше цього всього було неймовірне бажання вмитись. Шкіра свербіла під шаром шпаклівки, яку наклали на нього перед так званою “аудієнцією” й він стримувався тільки з остраху, розтерти той розпис, перетворивши власне обличчя у шедевр авангарду. На зустрічі, яка має вирішити його долю, Валєрі аж ніяк не хотілось походити на полотно Сальвадора Далі. Але роздуми, як то жінки живуть з цим всім, не покидала дільничого всю коротку дорогу у приймальню Олесси.  

Цього разу людей у приміщені побільшало. Олесса стояла обпершись стегном у свій стіл, Малія стала біля неї, а її здоровань-напарник залишився біля дверей. 

Та новим обличчям був чоловік під сорок,  у темному плащі, з під якого виднівся вишуканий камзол, хоч і не такий розцяцькований, як у Валєри. Мабуть, саме тому й здався дільничому таким вишуканим. Бо у своєму, занадто яскравому, ще й з не надто акуратно зрізаним камінням, Валєра почувався опудалом, ще навіть коли з того нитки не стирчали.

Але дорогий, красивий одяг та горда постава були єдиною перевагою у зовнішності незнайомця. Навіть на погляд Валєри цей чоловік був дуже далеким від визначення “симпатичний”. Й ні перука, ні шар білил та гарно пошитий одяг не рятували ситуацію. Хоча, якщо він заплатить й відпустить з добром, Валєра був готовий власними руками натягти йому на голову корону містера Всесвіту.

- А ось і герой вечора. - широким жестом вказала Олесса на дільничого - На жаль, формат нашої зустрічі опускає можливість представлення одне одному згідно з правилами хорошого тону.  Але все ж, тобі, красеню, доведеться відповісти нам на кілька питань. 

- Є питання, які ставити зовсім не варто, шановна. Як власниця такої чудової місцини ви маєте знати це ще краще за мене. - розслаблено усміхнувся Валєра у відповідь, гарячково обдумуючи ситуацію, в яку його занесла нечиста та місцеве таксі.

- Тоді пробач нам нашу нахабність, але ми самі маємо кілька припущень. - хмикнула Олесса - І все ж, я знайшла покупця, який готовий придбати, з ризиком для себе, твою “позичену” картину. Звісно, за скромний відсоток від угоди.

- Наскільки скромний?

- 60/40, любчику. Само собою перше мені, друге тобі. І це ще одна із найкращих умов, які я пропонувала коли-небудь чоловіку. Суто тому, що ти така симпатюлька. Згодна поторгуватись до сорока двох відсотків, але тільки якщо продовжиш те, що почав при першій зустрічі, але при більш приватних обставинах. - Олесса підморгнула та не двозначно пройшлась поглядом по тілу хлопця.