Глава 6

                                                                                                         Ну що, як скоперфільдимося звідси?!

                                                                                                                                               Дін Вінчестер

Доббін вийшов з покоїв новенького дуже злим. На ходу знімаючи камзол, ввалився у свої покої і закрився в кімнаті тренувань. Ухопив гантель і став бездумно її підіймати. Давно привчив себе: психуєш - качайся. Будуть тобі з твоїх нервів красиві біцепси. А біцепси Атеріна оцінить як слід.

Де, скажи Богине, осяйна і її проклята магічка-графиня відкопали цього Велерія? Чому богиня не вказала їм на простака з великим прибором між ніг? Хай би Атеріна втішилась, використала і забула. Але ж ні! Богиня прислала цього… цього шантажиста! І головне, які хитроумні ідеї носяться в його голові - особливий статус для Гаю Кін, консиліум глав держав, санкції… треба підкинути ці ідеї Атеріні як свої, вона оцінить. 

Але то потім. Зараз треба спровадити Велерія так, щоб той згинув ще до наступного світанку. 

Як він там либився - сад, хвірточка, пограбування. Еге ж з усього цього лише "пограбування" провернути просто. Наложники гуляють у саду, оточеному муром, а на всіх хвірточках магічні пастки. 

Доббін відклав гантелю і витер піт з чола. Треба зробити пробій в магічному контурі палацу. І так, щоб  ніхто не пов'язав це з ним самим.

Тим часом Валєра прислухався до бурчання в животі. Від вина і солодощів реально прийшов жор. А так як влаштовувати втечу не підкріпившись взагалі не розумно, варто було пошукати їжу. Найпростіше - викликати прислугу. Тільки  як? Доббі пішов, а за ним і лакеї розчинились в повітрі. Не пройнялася прислуга ще новим статусом Валєри, не поспішає улещувати нового фаворита.

Валєра вийшов в коридор, пройшовся до першої арки, де незворушно стояли двоє гвардійців.

 - Гей, сесюріті, - помахав у одного перед носом долонею. 

Надії на те,  що місцева варта така ж холоднокровна, як в букінгемському палаці, не виправдалися. Перед обличчям Валєри промайнуло лезо алебарди й дільничий відсахнувся, від гріха подалі.

 - Де тут у вас їдальня? - миролюбно запитав Валєра, збавляючи градус нахабства. 

 - Соньєтка виклику слуг на стіні праворуч, - повідомив гвардієць.

Валєра зі знаючим виглядом кивнув, і пішов назад до своєї кімнати. Але по дорозі зупинився біля однієї з картин на стіні. Полотно зображало якусь напівоголену даму з гроном винограду. 

 - Яка прелєсть, - пробурмотів дільничий, оглядаючись та знімаючи картину зі стіни. В першу чергу його зацікавила золота рама, а в другу… ну а чим чорт не жартує, раптом це антикваріат? Не будуть же в королівському палаці на стіни чіпляти дешеві репродукції.

У своїх покоях Валєра не заспокоївся. Знайшов шнурок на стіні, який би він в житті не додумався смикати для виклику лакея. От уявити себе Вінні Пухом він ще міг. Навіть не стримався, і смикнувши шнурок, серйозно промовив:

 - Відчиняй сова, ведмідь прийшов, - неочікувано шнурок від стіни відпав. Валєра здивовано на нього подивився, і додав: - Іа шукати не буду, будь ти тричі його хвостом.

 - Чого бажаєте? - перебив цю змістовну розмову лакей.

 - Їсти.

Лакей ще уточнив, що саме. Але це вже було Валєрі не принципово. І так справ було по горло. Спочатку дільничий хотів позбутися перуки і вмитися - в місцеву пудру однозначно додавали глину, бо здавалось що на обличчі засохла маска. А від перуки взагалі свербіла вся голова. Але потім Валєра згадав про маскування, і передумав щось кардинально змінювати. 

Тож слуга з тацею їжі застав дільничного за більш змістовним зайняттям - Валєра інвентаризував камінці на своєму камзолі. 

Процес жування бутербродів дільничий сумістив за давньою звичкою з іншою корисною справою. Озброївшись ножиком для м'яса він став відпилювати коштовності з одягу і складати в хустку. А все чому? Бо Доббі жлоб. 

В останньому Валєра навіть не сумнівався. І був впевнений,  що жиголо в перуці грошей зажме. Тим більше, що місцевих грошей дільничий в очі не бачив і який там у них курс до долара уявлення не має. Навряд чи істина, що лох не мамонт, в цьому світі втратила свою актуальність. Цей підвид ссавців не вимре ніколи.

Закінчивши складати брюлики, дільничий перейшов до картини. Як би йому не хотілось здати в місцевий ломбард раму за ціною металолому, та мусив визнати дві речі. Рама не з золота - занадто легка. І друге - він її не винесе. А от полотно…

Неделікатно вирізав кралю з виноградом з рами, саму раму запхав під ліжко в спальні. Полотно ж скрутив в трубочку, і примотав до руки хусткою під сорочкою. Завдяки широким рукавам вийшло непомітно.

Закінчивши приготування, що заважали мандражувати, Валєра приготувався чекати Доббі. А того все не було. 

Через пів години дільничий занервував не на жарт. А раптом жиголо злякався? Засцяв банальним чином? І зараз його знову поведуть до Атеріни? Як йому пояснювати картину, коштовні камінці та срібну тацю, що виваляться з-під одягу? На дрібну клептоманію не тягне.  А раптом тут за таке руки рубають? 

 - Як поживаєш? - у вітальню без стуку ввалився Доббін, і все ще не зачиняючи двері гучно спитав: - Не бажаєш, дружечку перед сном прогулятись в саду? У нас рідкісні троянди квітнуть лише після заходу сонця, боюсь об заклад ти такого ще не бачив дива.

 - Троянди? - з полегшенням включився в гру дільничий.  - Ну якщо недалеко від палацу..

 - Зовсім поруч, - хижо усміхнувся Доббін, і по очах було видно, якби його воля, то пустив би Валєру на добрива для тих троянд.

Гвардійці на виході в сад пропустили чоловіків без перешкод. Фаворит імператриці без зупинки розповідав про сад, квіти й милість богині. Валєра вдавав захват. І слухняно йшов за Доббі в глиб саду.

Відмітив, що на мурі теж прогулюються вартові. І знову відігнав неприємну думку про можливу підставу.