Глава 4

                    У цей момент небезпека нависла над самою дорогою мені людиною - наді мною самим.

                                                                                                                                          Чорний Плащ

Поволі Валєра розумів, що цей тип має в палаці якусь владу. І поки дільничний одягав назад пудовий камзол з розсипом каміння, Доббін послав лакея вперед приготувати покої для новенького.

В супроводі все тієї ж охорони вони вийшли в коридор. Охорона поводилась взагалі дивно в присутності Доббіна, йшли з кам’яними обличчями, і навіть глянути на Валєру боялись.

Ішли не так довго, як до імператриці.

- Це чоловіча половина, - пояснив Доббін, коли зрозумів, що приблуда не поспішає накинутись на нього з питаннями. – Тут живуть приближені до тіла осяйної, бережи Богиня її молодість і примножуй красу. Мої покої поруч.

Дедукція Валєрі не зрадила. Отже, Доббін теж приближений. І навіть довго гадати не треба, щоб зрозуміти, якою саме частиною тіла наближався. Залишилось з’ясувати скільки разів. Щоб втямити, як високо забрався тип в гаремній ієрархії.

Подумати тільки. А колись, як дивився Кавказьку полонянку, Валєра полюбляв наспівувати пісеньку про султана. Уявляв, як би й він жив у світі з гаремами. І ось він опинився в чоловічій половині якогось палацу, що однозначно натякає своєю назвою саме на гаремний поділ. Але щось цей факт зовсім не радує.

Він уважніше подивився на досвідченішого товариша.  На голові перука, довгий хвіст штучного білого волосся красиво зав'язаний синьою оксамитовою стрічкою, в колір очей чоловіка. Обличчя припудрене, вольове, що геть не в’яжеться з поведінкою. Курс фізіогноміки Валєра ще пам’ятав. І від того дільничний злегка насторожився. Продовжив роздивлятись явно підведені брови, мушку на щоці, і трішки підфарбовані губи метросексуала. Під оксамитовим камзолом ховалось потужне тіло, прямо як у якогось бодібілдера.

- Проходь, - Валеру широким жестом запросили в апартаменти. - Зараз лакей принесе нам щось перекусити. Посидимо, потеревенимо. Впевнений, я зможу зараз бути тобі корисним.

- Ага, - розсіяно відповів Валєра, походячи в будуар. Окинув оком камін, диванчик, крісла, секретер, і двоє дверей.

- Як тебе звати? – поцікавився атлет, сідаючи в крісло і закидаючи ногу на ногу, явно красуючись пряжкою з діамантом на шкіряному черевику, одягнутому поверх білосніжних панчіх.

Що за несправедливість? На качку не принизливі лосини, а коротенькі штанці й панчохи до колін.

- Валерій, - представився дільничний.

- А я Доббін, хранитель серця її величності, - відповів багатозначним тоном фаворит.

В цю мить двері відчинились і у вітальню зайшов лакей з тацею. На столик виставили фрукти, тістечка, пляшку вина.

- Я думав, що нам принесе вино якась мила дівчина, - пригадуючи стереотипи про гареми розчарувався Валєра.

- Це ж чоловіча половина, тут не буває жінок, - засміявся Доббін. – Щоб не вводити в спокусу фаворитів її величності. Пам’ятаю був один дурень, що примудрився закрутити шашні з якоюсь фрейліною. Бідолаху поголили наголо, виваляли в дьогті та пір’ї ...

- І як він це пережив? – хмикнув дільничний.

- А, ні, я про фрейліну. Наложнику відрізали член, - буденно сказав Доббін і мило усміхнувся. 

Самопроголошений Хранитель імператорського серця налив в кубки золотавої рідини.

- Пригощайся, легке дельфійське, - Валєра сів і узявся за свій келих. Він би не відмовився від отого забористого, що пив у імператриці. Щоб зняти стрес. Сьорбнув схожого на фанту вина, і взявся за тістечко.

- Ти на солодке не налягай, від нього псується фігура, - пояснив Доббін. – А Атаріна не любе чоловіків з червцем.

- Правда? – зрадів Валєра і запхав в рота відразу три крихітні безешки.

- Правда. Був у нас тут один, що розжерся до того, що талія в обхваті стала дюймів сорок. Так йому...

-  Теж щось відрізали? – похмуро запитав дільничний, якому крихти безе здається потрапили не в те горло.

- Що за кровожерливість, - обурився Доббін. – Влаштували дієту, звісно. Але до імператриці більше не викликали, це гірше ніж смерть...

- Ой, трагедія, - погодився Валєра, запиваючи вином грудку в горлі.

- Тож слухай мене уважно, - зверхньо продовжив Доббін, прийнявши переляк Валєри за чисту монету.  – Вона не любить товстунів і неголених. Любить масаж п’яток, особливо після важкого дня, з кремом з молоком морської свині, і... Так, ану покажи язик, - він несподіванки Валєра підкорився, а Доббін уважно його роздивився.

 - Годиться, роби вправи щодня на його рухливість, у неї не дуже чутливий пуп’янок, іноді доводиться трудитись хвилин сорок, поки досягне блаженства, якщо не звик до таких навантажень тренуйся, щоб не осоромитись.

Валєру пересмикнуло. Від таких перспектив.

- Ти казав про якусь війну, може я б міг бути корисним там, бо з язиком у мене відверто біда, - закину вудку дільничний. Надія про свою обраність все ще жевріла в його наївній душі. Може він насправді опинився тут саме для того, щоб покласти край кровопролитній війні. – Я воював, маю досвід...

- Не забивай свою красиву голову цими дурницями. Для цього є жінки, от нехай вони й розв'язують проблеми, - усміхнувся хранитель імператорського серця. - Наша справа радувати їх око, берегти домашнє вогнище і забезпечувати продовження роду... по можливості. Хочеш, я тобі пришлю тренажер у вигляді морської устриці? Дуже знаєш допомагає.

- Не треба. Я взагалі не по цих справах, - Валєра вирішив говорити відверто.  – Я не хочу до неї в ліжко.