Розділ 2 — Флорелія — країна гномів

Вона стояла босоніж на м’якій траві, що мерехтіла ніжними барвами — рожевими, блакитними, золотими. Навколо росли маленькі дерева з прозорим листям, у повітрі танцювали світлячки, а десь далеко чулося тихе дзеленчання, мов сміх крихітних дзвіночків. Іскорка плавно спустилася на її плече, посміхаючись своїм теплим сяйвом.

- Ласкаво просимо до Флорелії, країни світла і снів — проспівала вона.

Зефірка здивовано чхнув, обнюхуючи дивовижну траву, а Аделіна розгублено озирнулася довкола. Перед ними, з-поміж веселкових кущів, уже поспішали маленькі постаті — гноми з блискучими очима і добрими усмішками.

Так почалася її пригода у чарівній країні Флорелія. Квіти навколо були більші за її долоню, а кожна пелюстка світилася власним кольором — рожевим, небесним чи сонячно-жовтим. Повітря пахло медом і ваніллю, а десь далеко співали пташки, голоси яких переливалися, мов срібні дзвіночки.

- Це... це справжнє диво — прошепотіла вона. Раптом із-за барвистого пагорба вибігли крихітні — гноми! Вони були не більше за чайник, із круглими животиками, червоними шапочками і яскравими сорочками, розшитими квітами. Дехто ніс у руках ліхтарики, дехто — блискучі грибочки, що світилися зсередини.

- Дивіться! Людина і песик! — вигукнув гномик у зеленій жилетці, радісно підстрибуючи. Його шапочка зсунулася набік, і він поспіхом поправив її, поки позаду підбігли інші.

- Я ж казав, що вони прийдуть! — вигукнув другий гном, трохи старший, із синьою шапочкою, на якій висів срібний ґудзик. — Іскорка не помилилася!

Іскорка сяяла поруч із Аделіною, немов підтверджуючи його слова:

- Це Аделіна — сказала вона лагідно, - і її вірний друг Зефірка. Вони прийшли допомогти нам повернути місяць і сон.

Гноми завмерли на мить. Потім серед них вийшов найстарший — з довгою білою борідкою, що ледь торкалася землі, і з очима, в яких світилася мудрість і печаль. На грудях у нього висів маленький кулон у формі півмісяця.

- Отже, ти — та, кого чекали зорі, - мовив він глибоким, але теплим голосом. — Я старійшина Флорелії, мене звуть Міролик. Наш світ втратив сяйво, коли відьма Темнолісся викрала місяць і сон. З того дня гноми більше не бачать снів, квіти не співають, а сміх наших дітей замовк.

Аделіна слухала, затамувавши подих. Навіть Зефірка перестав скавчати й серйозно дивився на старого гнома.

- Але тепер, коли ви тут — продовжив Міролик — надія знову прокидається. Проте шлях до відьми небезпечний. Він пролягає через Ліс Дзеркальних Дерев. Долину Забутих Снів та Годинникову браму часу. Лише чисте серце допоможе побачити правду там, де все — обман.

Іскорка м’яко торкнулася плеча дівчинки.

- Ти не одна — прошепотіла вона. — Ми всі будемо поруч.

Гноми раптом ожили — засміялися, заспівали коротку пісеньку-знайомство, у якій згадували свої імена:

- Я Лумпік! — крикнув веселий гномик із червоною шапочкою.

- А я Фірі! — додала гномка з блакитним поясом і золотим ліхтариком.

- Ми всі друзі світла!

Аделіна засміялася, і навіть Зефірка задоволено загавкав, від чого всі гноми дружно підстрибнули й вибухнули дзвінким сміхом.

- Ну ось — сказав Міролик, усміхаючись — наш світ уже трохи світліший.

Він підняв руку, і з повітря впала блискуча крапля світла — вона перетворилася на маленьку карту, що світилася сріблом.

- Це - карта — пояснив старійшина. — Вона покаже вам шлях. Але пам’ятай, дівчинко: кожен крок має силу, якщо зроблений з добрим серцем.

Аделіна обережно прийняла карту, відчуваючи, як у грудях народжується тепле сяйво.

- Ми готові — сказала вона. — Правда ж, Зефірко?

Песик гавкнув двічі, хвіст його весело закрутився.

- Тоді вперед! — вигукнули гноми в один голос, і ліс навколо наповнився музикою та світлом.

Так почалася справжня пригода у Флорелії — країні, де навіть трава співала, а сміливість мала запах ранкової роси.