22.

Коли ми піднялися на другий поверх, незнайомець провів мене у найвіддаленіший і темніший куточок читального залу, і допоміг зручніше сісти на дуже дивному стільці. Тут явно не вітається потяг до знань, оскільки не можуть обладнати місця для приємного проведення часу. А якщо врахувати пишність спідниць юних леді, то вони точно не заглядають по цих закутках.

- Ви сказали, що хочете щось показати мені? - Почала я.

Чоловік поклав книгу на стіл і подивився на мене. Я зробила питальне обличчя, пропалюючи його очима. Але цікавість було важко стримати, і він це побачив.

Торкнувшись позолоченого корінця, і розтираючи пилюку між пальцями, я знову спрямувала на нього запитальний погляд.

– Я можу її відкрити? Що це за книга?

- Потрібна ваша кров, поклади палець на камінь.

- Знову кров? - Вигукнула я. - Я не любителька жертвоприношень.

- У такому разі ви хочете стати жертвою самі?

– Що? - я була вражена його нахальством. Прямолінійність – це добре, але не тоді, коли це стосується твого життя.

- Тільки обраній під силу здобути знання, що заховано тут. Вони збиралися століттями і зберігаються ще довше. Я маю бути теж впевнений, що не помилився, прийшовши до вас.

Я подивилася на чорну позолочену обкладинку книги, і великий рубіновий камінь у вигляді крапельки посередині, до якого тоненькими прожилками тяглися різні гілки сплетень із заднього корінця. Книга була прямо обмотана ними, як лозинами.

- Так, ти маєш рацію. - промовив він, наче прочитавши мої думки. - Твоя кров - це ключ, і тільки він може зняти кайдани. Без цього її не відкрити. Магія безсила.

- Але що, якщо ви хочете вкрасти її, і виманили мене солодкими промовами спеціально для цієї мети?

- Ні, міледі, я не зможу нею скористатися. Усі, хто візьмуть її до рук після істинної, не зможуть прочитати жодної сторінки, адже вони порожні. Я вже бачив одного разу схожий фоліант, і він згорів у мене на очах, як тільки Натаніель почав чаклувати.

Я не стала уточнювати, хто це і що вони там хотіли відшукати, але трохи заспокоїлася: отже, я йому потрібна. Живою.

- Що буде з книгою, коли я прочитаю сторінки?

- Я не знаю цього. - він замовк на мить, ніби обмірковуючи, чи варто говорити. – Попередня обрана померла, так і не дізнавшись, що всередині.

- Тобто вона відкрила книгу, і її це вбило? - У мене аж руки затремтіли. Це від холоду чи нервів?

- Ні, в неї встромили кинджал, і лікар не встиг поспіти вчасно. Про нашу мову дізнався чаклун, знаєш хто, і його шпигуни проникли на територію Манфієнського собору. Залишаючись непоміченими, вбили одного з ченців, які читають молитву у колі, щоб зайняти його місце. Ми дуже поспішали з ритуалом і не встигли знайти пастку. Принцеса померла.

- Принцеса?

- Так, минулого разу обраною була принцеса одного з прилеглих королівств.

- Як ви можете бути впевнені, що це знову не повториться?

- Не можу, мабуть. Але ніхто не знає про тебе, і тепер ми обережні.

– Що за ритуал ви проводили раніше?

- Книга має вдрукуватися у вашу сутність, люба. Вона повинна розчинитися у вас, щоб наповнити ваше тіло енергією та довголіттям.

- І це все, звичайно, дуже цікаво, але я зовсім нічого не розумію. Мені потрібно більше подробиць. Чому саме я стала під прицілом цього безглуздого протистояння чи як там це ще можна назвати?

- Ця війна почалася десятки тисяч років, але потім затихла. Кожен хоче отримати престол Акаунтійських гір, але наші правителі сильні і намагаються протистояти нападкам зла. Флоріан Ардерн - останній дракон у своєму роді, найсильніший і найрозумніший, але й Маркус зріс у силі, пожираючи душі невинних дівчат. Їхнє протистояння почалося відразу після смерті коханої правителя через жадібність чаклуна. Це кривава різанина, і вам краще не вникати в подробиці жорстокої помсти молодого спадкоємця престолу. Він не зупиниться ні перед чим. Він так приховує те, що він з кимось ворог, що ніхто навіть не розуміє цього. Флоріан надто продуманий. Він дуже прискіпливий у дрібницях. Особливо якщо це стосується його інтересів. Коли він виходить на полювання, в ньому не пересилює верх драконова істота, він мислить, як і раніше, і може відчути магію на великій відстані, адже й сам нею володіє. Спочатку він дізнається про ворога, потім зробить так, щоб він забув про його існування. З Маркусом інакше, він не може його промацати, і це злить, збиває з пантелику. Король щосили намагається знайти його слабке місце, але карти розкриті, і тому нічого не виходить. У чаклуна також є вірні послідовники, які бажають бачити його на троні.

- Я не одна з них, якщо ви натякаєте на таке.

- Король ще не знає, що ви пов'язані з чаклуном, - чоловік різко схопив мене за руку, і зазирнув у вічі, - і краще йому про це не знати. Мовчіть, якщо хочете жити. Інакше він використовує вас у своїх цілях.

У мене аж в очах потемніло від таких новин.

- Чому його наречена померла? Як це відбулося? Ніхто в замку не хоче обговорювати цю тему.

Я вирішила відкласти тему з книгою та всіма цими кривавими ритуалами на якийсь час, щоб розпитати потрібну мені інформацію.

- Тому що одиниці раділи їхньому союзу. Послідовники бажають бачити сильних правителів, здатних дати гарне потомство, а кохана короля була слабкою, і тягла його вниз.

- Хто ви!? - Раптом запитала я, сама того не чекаючи.

Чоловік виглядав дуже мужнім і привабливим на вигляд, і мені не давало спокою його зайва самовпевненість, що саме я та, хто врятує весь світ, бо поки що я не можу врятувати навіть себе.

Незнайомець трохи здивувався моєму питанню, або тому, як швидко я перескакую з теми на тему, але потім усміхнувшись, провів рукою по обличчю і зняв з себе мантію чарів. Переді мною сидів уже не гарний юнак, а сивий старий. Його обличчя було порізане шрамами, і в зморшках, за бажання, можна загубитися, як у лабіринті. Пухкий ніс картоплею і сірі вицвілі очі. Тонкі губи тремтять при кожному зітханні. Він невпинно намагався сховатись під капюшоном після мого здивування. Видно, що повернути колишній вигляд не так просто. Його старечі руки були татуйовані невідомими мені символами, а на кожному пальці красувалося кільце з великим каменем. І всі вони різних кольорів. Мені дуже сподобалося чорне із срібною оправою навколо.