15.

Навколо панувала ніч. Вона, як законна королева своєї стихії, напускала темряву і страх у серця тих, хто чекає світанку. У темряві може статися всяке. Ми відкриваємося з нового боку світу і світ показується в інших фарбах для тих, хто прагне спокою або влади. Хтось знімає маски і лягає спати, а хтось лише прокидається для розваг.

Ми йшли коридорами мовчки. Горді струни іржавих інструментів зайняті своїми думками. У моїй голові звучала пісня Tim Legend feat Brave – Hope, і я хотіла виглядати сильною незалежною жінкою. Лише самотні свічки то там, то тут вели наші тіні на стінах, створюючи відчуття безтурботності. Ні, насправді мені дуже страшно. Я боялася застати короля мертвим, або що гірше, дивитися, як він помирає, а з ним і моя єдина надія на спасіння.

Не було часу переодягтися або чепуритися. І я забула подумати, що в стінах замку буває прохолодно для цієї пори року. Затягнувши тугіше поясок шовкового халата поверх нічної сукні, я обняла себе руками, ледве стримуючи постукування зубів. Я маю бути впевненою в собі, а отже, не маю права на слабкість. На весь коридор було чути дзвін металевої кольчуги, шорох залізних черевиків і шарудіння моїх нижніх спідниць. Пісня опівночі!

Мені здавалося, я героїня історичного фільму жахів та атмосфера сприяла цьому. Скрізь щось шелестіло, постукувало, і кожен мій крок сповільнювався, ставав боязким, примарним. Я то й робила, що оглядалася на всі боки, ніби за нами хтось спостерігає, адже й у стін теж є таємниці. А охорона нічого не помічає, йдучи попереду. Склалося враження, якщо розпочнеться війна, вони навіть не дізнаються про це.

Здавалося, минула ціла вічність, коли ми нарешті повернули до королівських покоїв. Із-за зачинених дверей долинали гучні стони. Хтось ридав, хтось репетував не своїм голосом. Серце стислося всередині, і по тілу пробіг рій схвильованих мурашок. Мене перемкнуло. Де ця пані рішучість, що так мені потрібна зараз!? Глибоко вдихнувши, я зробила крок, але двері різко відчинилися, і прохід загородила велика м'язова постать невідомого під чорною мантією. Єдине, що я встигла помітити те, як злісно поблискують його очі в темряві. Незнайомець відштовхнув мене, і грюкнувши дверима, пішов геть.

- Що це щойно було!? - я у нестямі розгорнулася, щоб лаяти сторожів, що стоять за мною, але коридор був порожній. - Містика якась! - Вирвався нервовий смішок. Як це мені розуміти! Я вже нічого не розумію! Зовсім нічого! Що тут взагалі відбувається? Що за люди дивні! А раптом це був убивця! І тут мене як блискавкою пропалило. Що коли я зараз стала свідком непоправного, і навіть не роздивилася обличчя злочинця, тоді як той виразно запам'ятав мене? - Ні, ні, ні... Ні, ні, Альбіно, не накручуємо себе. То був лікар! Точно! То був він. Інакше як у замок потрапить злочинець? Подивися, скільки тут охорони... Так, все, це був лікар! Жахливий, невихований, але лікар. Мало вони які тут? Он король взагалі на дракона перетворюється, нема чого дивуватися.

Взявши себе в руки, я тихенько постукала, але відповіддю була тиша. Легенько прочинивши двері, я побачила кілька свічок, що слабо тліли, і озирнувшись, запевняючись, що за мною ніхто не підглядає, увійшла до кімнати, і зачинила двері. Король зараз для мене єдиний рятівник, і якщо припустити, що я не маю до нього неприязні, ми можемо стати друзями, а коли відбір закінчиться, куди я піду? Голова зовсім не розуміє. Я повинна передбачати своє майбутнє! Що якщо не вийде повернутися додому? У всіх історичних книгах досить мізерно і в фарбах описують становище жебраків, у яких навіть сім'ї немає. Я аж стрепенулась. Ні, не піду на панель! У своєму світі вижила, і тут зможу! Потрібно бути хитрішими, і подружитися з його величністю, а там дивись, може він дасть якусь роботу, якщо не вийде відшукати цю відьму... А коли я її знайду, то що зроблю? Як примушу слухатись?.. Як важко... Я труснула головою і зітхнула. Що коли я ніколи не повернуся... Ні, не думай, повернешся! Ще як повернешся, і помстишся Кирилові, так і зробимо! Будемо спокійними, милими та усміхненими, і приймати правду за брехню, а брехню взагалі не сприймати, і намагатися заводити корисні знайомства. Мені нема чого вигравати відбір, але я маю пройти до кінця за всяку ціну.

Зробивши глибокий видих, я озирнулася. Кімната досить простора, але через темряву нічого не розібрати. Немає жодного місячного проміннячка і натяку на вікна. Наприкінці біля шкіряного крісла дотлює самотня свічка, віддзеркалюючи дивні тіні на стіни. Звивисті вогники танцюють у блискучих камінчиках на корінцях книжок. Затишно, що аж зуби зводить, але де король? 

Намагаючись не дихати, акуратно, щоб нічого не зачепити, я підійшла до столика, і взявши в руки єдиний вогник світла, що залишився, почала світити їм у кожен кут. З одного боку, було щось схоже на прохід, і я попрямувала туди. Світла було настільки мало, що не помітивши статую, що стоїть на підлозі, я перекинула її, і тендітний мармур з глухим стуком тріснув. Десь там у невідомості хтось застогнав. Я кинулась на поклик.

Друга кімната була такою ж темною, як і перша. Економлять на електриці! Біля узголів'я ліжка палахкотіло три маленькі язички, і вони були настільки вразливими, що здавалося, що зараз згаснуть. Я обвела рукою зі свічок повітря. Велике ліжко з балдахіном займало майже весь простір кімнати, а достаток покривал і подушок могло заховати щонайменше п'ять осіб. Але раптом щось ворухнулося, і з переляку я мало не обронила свічку. Потім знову приглушений стогін.

- О, боже, це ж король... - я підбігла до його ліжка, і поставивши свічник на стіл, почала скидати подушки на підлогу. У кімнаті хвора людина, а тут навіть повітря нема. Іроди! Вони б йому одразу в труну лягти запропонували чи що?

- Флоріан... - я тихо покликала його на ім'я. - Ви чуєте мене? - Сівши на край ліжка, я почала вишукувати, де ж він сам.

А щоб із вами разом із усіма! Паніка, що мене спіймають тут і звинувачують у вбивстві відійшла на другий план, тепер я почала думати про те, як я можу допомогти людині, якщо не бачу її. Піднявши важкі спідниці, я полізла на ліжко, паралельно скидаючи подушку, то ковдру. У кокон замотався, метелик чорнокрилий!