14.

- Він зовсім нерозумний! Як мені це розуміти! - у голові все крутиться від цієї ситуації. - Та мені то що!? - я в гніві розвела руками, зупинившись навпроти вікна, і відкриваючи щільні штори. - Ось коли ми поговоримо? Що це означає!? Та що за людина така? Стільки годин минуло, а він усе мовчить! Де його носить! Чи він не сьогодні надумав зі мною розмовляти? - Злість накриває з головою. У мене багато запитань і нуль відповідей, а час спливає.

Служниця застала мене тоді як я ходила по кімнаті в задумливому вигляді, і розмовляла на підвищених тонах сама з собою.

- Пані, у вас все гаразд? - Вона справді перелякалася за мій стан.

У відповідь я лише обдарувала її вдячною усмішкою. Мої думки зараз зайняті лише королем. Він просто не виходить із моєї голови. Навіть іржавий цвях і пронизлива дірка не приносять стільки неприємностей, як ця особа блакитної крові. Який він безсовісний!

- Може, вам випити води? Або ванну набрати із заспокійливими травами? - доноситься здалеку.

Ні, Кара стоїть поруч зі мною, тільки я, ніби в прострації. Навіть не знаю, що мене сильніше зачепило: ставлення короля до мене, або те, що він мені симпатичний, як чоловік. Але про що я тільки думаю! О Боже! Я ще з Кирилом не розібралася, з його підлою зрадою, і цим фальшивим коханням, а вже почала будувати плани на нові стосунки? Та він і не чоловік! Він – кровожерливий хижак! І як ти збираєшся обійти всіх його наречених, дурна!? Та він же використовує тебе та викине, як і всі інші раніше. Ти глянь на його поведінку! Який він грубий! Який черствий! А хоч... Чого дивуватися!? Він уже мав ту, кого любив... І ти теж! Болить, однаково...

- Він повернувся... Повернувся... - гучні крики звідкись вивели мене з роздумів.

- Що трапилося, Кара? - Я різко повернулася до неї.

- Я не знаю, пані.

- Я ж просила не називати мене "пані"! - Рикнула я, але вийшло грубіше, ніж планувала.

- Вибачте ще раз... Вибачте... - прошепотіла вона щось невиразне, і ми разом вибігли в коридор.

- Короля поранили... Короля... - хтось кричав не своїм голосом, хтось голосив, як собаки виють на місяць.

Моя кімната виявилася найдальшою, і розібрати, що трапилося, виходило важко, тому що я нікого не бачила. Ще й непроглядна темрява довкола... Хоч би свічки в канделябрах запалили! Аристократи, а жадібні які! Ось як мені зараз зрозуміти, хто є хто, де є що?

За мить почали відкриватися інші кімнати, випускаючи назовні слабкі тіні освітлення, і коридор переповнився заспаними нареченими. Вже було за північ, і звичайні леді десятий сон бачать у такий час, - це я сама не вляжусь: мені подумати треба, почитати, подумати знову... А може ванну прийняти вдруге? Пані Безсоння прийшла в гості на чай, а вимагала кави, але так як її не виявилося в меню, вирішила перестати зі мною дружити, розсердилася, і зовсім не хоче йти додому. От і страждаємо тепер разом у моїй кімнаті без солодкого частування. Вдома я завжди собі на ніч припасувала ласощі для недбалої подруги, а в замку кухня закривається після п'ятої вечора. Не люблять тут пишних панянок!

І знову хтось кричить. Наприкінці коридору з'явився якийсь старий із переносним ліхтарем у руці, і в дивній мультяшній піжамі. Він покликав до себе одного зі стражників, що стояли біля входу в крило наречених, і щось почав роз'яснювати йому, розмахуючи руками.

- Це отрута. - Почула я, і аж здригнулася. Але це сказав не чоловік, - це прошепотів якийсь таємничий голос, наче тільки мені у вуха. Все замерзло всередині. Я чула цей голос раніше: холодний і дзвінкий, що стукає в повітрі сміхом покійника, що дзвенить кайданами. Я часто бачила подібне у фільмах, і ні з чим не сплутаю цієї тональності. - Це отрута! Отрута... Отрута... - закружляло навколо моїх скронь, і я машинально змахнула рукою, ніби проганяючи ману.

- Отрута? Яка отрута? - вигукнув старий, і я аж підстрибнула. Потім він схопився за серце, і мало не впав на підлогу, спасибі вартовому, швидко перехопив його. 

Тілом знову пробігли мурашки. Як це отрута!? Що за чортівня твориться у цьому світі?! Я схопилася за серце. Мені справді стало страшно. У моїй реальності нічого подібного не відбувається... Всі ці маніяки та вбивці порівняно не йдуть тому, що я переживаю зараз. Кому скажи – не повірять! Навіть сценаристи топових серіалів не мають настільки просунутої фантазії, щоб у кожній новій серії відбувалося щось непередбачене, і не пов'язане з попередньою. Щоб глядач дивився, і не розумів, яким буде фінал першої серії через п'ять нових. Тільки зараз я почала усвідомлювати всю серйозність мого становища, а потім у пам'яті почали воскресати пазлики обличчя цього гарного чоловіка. У душі зародилася жалість. Ніколи не думала, що знадобляться знання по моєму сертифікату липової медсестри, але наші технології куди краще, ніж їхні лікувальні відвари, може я й справді можу чимось допомогти?

Швидким впевненим кроком я перетнула коридор, і заявила стражникам:

- Мені треба побачити короля! Терміново!

Хлопці у срібних кольчугах переглянулись.

- Не прийнято!

- Я – наречена вашого Короля! - наважилася я. - Ви будете покарані, якщо ослухаєтесь мого наказу! Негайно проведіть мене в його покої! – бачу їх недовірливі обличчя. – У нас зумовлена ​​зустріч! Живо!

- Міледі, прошу вибачити, але через непередбачений і невідомий інцидент...

Я озирнулася по сторонах на метушні. Ніхто нічого не розумів, але й відомостей нових не надходило. Крики припинилися, і в коридорі стояли лише стражники, я, та ще кілька сонних наречених. Усі почали розходитися після того, як дивного старого винесли в сад подихати повітрям. Це підбадьорило мене, і додає впевненості, що зволікати не можна. Або зараз, або ніколи.

- Це брехня! І вас добре випоруть за розпускання пліток! – прогарчала я.

*******

Якщо буде 5 нових зірочок зараз то викладу продовження через 3-4 години? Як вам така угода?