9.

Все, що я пам'ятаю з минулих днів є загорнуте хмарним серпанком, і здається, ніби повільно, але наполегливо цей дим хоче викорінити мої спогади про те, що сталося, стерти знущання та докази насильства надімною. Але я не дозволю цьому статися! Я пам'ятатиму все! До єдиної подряпини на своєму тілі, до єдиної сльози... Я нікому не дозволю знущатися з себе, і не пробачу того, що вже сталося! Я не можу поховати себе живцем, - я теж людина, і мені боляче! Я готова кричати на весь світ про те, як болить, і нехай цей світ називає мене слабкою, але це краще, ніж терпіти його жорстокість.

Роздягнувшись, я слухняно залізла в запашну воду. Карісса накидала зверху пелюстки квітів і полила молоком. По тілу пробіг табунок схвильованих мурашок, і я на секунду заплющила очі. І була цілком здивована, коли побачила, що служниця зняла з себе все, крім нижньої прозорої сукні, і теж залізла у воду.

- Мені треба викупати вас, пані! - винувато промовила вона, вже простягаючи руки до мого волосся.

Дивні традиції, і мене не стосуються, - це лише привід використати з розумом ситуацію. У цей момент лише Карісса здатна мені розжувати те, що відбувається, але треба навчитися запитувати правильно.

- Як давно ти служиш його величності? - Вирішила зайти з далекого.

- Все моє життя, пані.

- О, прошу! Клич мене просто Альбіна.

- Аль... Аль... Вибачте... Я не можу вас називати на ім'я, мені не дозволяється.

- Я дозволяю! І хто така Аделаїда?

- То це ж ви!? - Здивувалася вона, все ще не підводячи на мене очей.

- Альбіна! – я спробувала виправити.

- Так, Аделаїда, я так і говорю. - Усміхнувшись, вона почала масажувати мені плечі. - Вам треба розслабитись, пані.

- Давай тоді без "пані" і "міледі", гаразд? Звертайся до мене неформально. Я не можу звикнути...

- Добре, пані... Добре.

- Що являє собою король?

- Він чесний, і... Він наш правитель. Завдяки його величності існує мир між п'ятьма світами, і ми його любимо. Кожен по-своєму, ясна річ. Після смерті батька та коханої він дуже злий, але і це зрозуміло... Хіба можна з легкістю пробачити смерть коханої людини? Тому, він і гвалтує, і знущається з дівчат, а відбір - лише прикриття для брудних ігор і втіх всієї знаті королівства. Він... - і тут вона осіклася, зрозумівши, що сказала зайвого. Мої очі стали квадратними, і я намагалася переварити почуте будь-яким чином. Вона з такою легковажністю про це говорила, ніби про сніданок розповідає, де познайомилася з чудовим незнайомцем, та випадково закохалася. Ні, з нею явно не можна пліткувати. Може Кара і хороша людина, але з такою і ворогів заводити не обов'язково. А тому я знехотя посміхнулася.

- Так, я теж розумію його політику... Мабуть, тому я тут?

Вона помітно розслабилася від моєї байдужості на її витівки, і тому стала зговірливішою.

- Ми віримо у справжню пару. Дракони несуть мир і благодать у наші світи, і вони повинні мати спадкоємців.

- Дракони? Про що ти?

- Мітка, яка на вашій руці... Вона сяє найкраще за золото, хіба ви не бачите? Це вас закликає дракон, ваш господар. І ви повинні коритися йому. Після смерті Антари, його колишньої коханої, у силу увійшло прокляття роду... Новий правитель, він же носій драконячої та блакитної крові, повинен одружитися протягом двох років, і потім народити спадкоємця, інакше, не уникнути війни жодному зі світів, і загинуть люди та проллється багато крові... Щоб уникнути міжусобиць та крововиливів, на тринадцяти дівчатах з'являються мітки у вигляді голуба, і лише одна з них стане майбутньою королевою. Особлива. Вибрана. Гідна. Вона повинна пройти всі випробування блискуче, як і належить справжній обраниці дракона.

- А що трапиться з іншими, менш обдарованими?

- Вони стануть коханками найвищої знаті. Але якщо вас спитають, міледі, то я вам цього не казала. - раптом заторохтіла вона, і почала вставати. - Нам час причісуватися. Час прийшов.

Я неохоче вилізла з води, і загорнулася в рушник. Це що ж виходить! Думки не в'яжуться зовсім. І поки Кара чаклувала над моїм волоссям, я обмірковувала свої подальші дії. А потім, як ганчіркова лялька в руках умілого ляльковода, я залізла у сукню, і дозволила себе зашнуровувати.

– Як давно померла попередня принцеса? Я маю на увазі, обраниця дракона, чи як там у вас кажуть?

- Вона загинула одинадцять місяців тому... Усі Акаунтійські гори сумують разом із правителем.

- Так, я помітила... Але як вибирають дівчат? Я скільки пам'ятаю себе, нічого ніколи не бачила на своїх руках... - і тут я задумалася, придивившись до зап'ястя. Може, це не я вибрана, а Валері? Тоді вони швидко помітять підміну, і повісять мене на стовпі, як фальшивку, а тому додала: - Але я й зараз не бачу цієї мітки...

– Не бачите? Дивно... Я дуже добре її бачу. Вона ось тут... - Кара торкнулася моєї руки і провела пальцем по контурах голуба. - Дуже гарна голубка. З усіх, що я бачила, у вас найніжніша...

- Ніжна?

- Ранима, чи що... З пухнастим пір'ям і кирпатою головою... Дуже красиво.

Не знаю, що вона там побачила, я бачу лише набряклі пульсуючі вени, і бажаю якнайшвидше позбутися цього плаття.

- А що собою являють дівчата? Чому саме тринадцять?

- Мені дуже шкода, пані, але часу зовсім не залишилося. Ми обов'язково поговоримо, коли ви повернетесь. Якщо повернетеся, зрозуміло... - і вона гарячково заметушилась по кімнаті. А потім, навіть не дозволивши подивитися в дзеркало, виштовхнула мене в коридор, наказуючи поспішити. І хто тепер "пані"?