Пролог.

******

Чекаю на ваші зірочки. Це ж зовсім не важко натиснути “мені подобається” біля книги. Підтримайте будь-ласка історію. Ви робите мене набагато щасливішою, коли я бачу нових відстежувачів та коментарі. Так я розумію, що пишу тут не дарма.

Оновлення регулярні тому підписуйтесь і ставте лайки. Вони мене надихають творити. Допоможіть знайти нових читачів для цієї історії.

- За що мені ця несправедливість!? - голосила я, ідучи вечірнім парком. - Ну як у них вистачає совісті!? На рівному місці розвели! Де це бачено!? - в цей момент я спіткнулася, і мало не впала обличчям в замет. Грудень вже повноцінно окреслив свої володіння. З неба спускалися в танці сніжинки, і замість радості, я ще більше дратувалась. - Я вам що іграшка на парапеті? - раптом закричала я, і тупнула ногою від злості. - Ти чого витріщився !? Квитки на цирк продаються в іншому місці! - прокричала незнайомцю.

Шумно видихнувши, присіла на лавочку.

- Життя однотипне! Брехуни всюду! Яка ганьба!.. Ганьба!.. От що мені тепер робити?!

А Київ продовжував запалювати ліхтарі, втомлені перехожі поспішали додому, боячись запізнитися до різдвяного столу. І тільки я сиділа крижаною брилою на вулиці, не знаючи, куди податися. Адже захотіла надіти красиву сукню і туфлі замість теплого одягу тому і мучитись приходиться. Сюрприз хотіла зробити коханому при зустрічі. Не так я малювала собі провести новорічні свята, коли оформляла документи на продаж свого старого будиночка в селі, і придбання однокімнатної квартири в місті. Кирило обіцяв любити мене, і дбати про нашу "сім'ю", а я - дура - повелася, побігла за ловеласом в величезне незнайоме місто, кинула роботу, позбулася житла, окрилена пошуками щастя. І куди мене це призвело?! Але ж мучило питання: "Чому ця блондинка ріелтор настільки красива!?" Відмахнулася і забула, а що не перевірила, сама винна... Любовнічки! Посміхалися один одному, а я прийняла за чисту монету... Дура!..

Живіт заурчав, і я відчула різке поколювання в правому боці.

- Ну ось ... І гастрит до мене повертається, наспівуючи колискову ... - я дістала гаманець, подивилася на останні гроші, і захотілося розплакатися на повний голос. Навряд чи їх вистачить на повноцінну вечерю, вже не кажучи про те, щоб зняти собі номер в готелі. Банківські картки заблоковані, і ніхто не буде з'ясовувати цю причину вночі, а якщо врахувати, що наближаються свята, то я застрягла в цьому положенні мінімум - на два тижні, максимум - до вирішення ситуації з шахрайством. Як же я рада, що не переписала на його ім'я дарчу ... Він говорив: "..Бистріше купити квартиру, маючи московську прописку ..." Він говорив: "..з твоею освітою потрібна юридична допомога ..." Він говорив. .. Любить же ця сволота говорити!

Натягнувши нижче капюшон від осінньої курточки, і обмотавшись шарфом під самі очі, я повільно побрела в бік метро. Якщо зараз згадаю адресу колишнього однокурсника, вважай, буду врятована хоч на пару днів. А там і моя проблема вирішиться. Головне - повернути гроші на рахунок, скасувати всі транзакції, і потім можна займатися пошуком нової квартири.

- Все у мене буде добре! .. - пробубоніла я, намагаючись розтерти одна об одну заледенілі долоні. - І не з такими пройдисвітами справлялася! Кохання? Любов ... Гниль, а не любов! Потім поплачу, дай я тільки задушу тебе, підлабузник чортів!

Раптом, хтось різко штовхнув мене в бік, і не встигнувши розвернутися, щоб віддячити приємними словами ще одного ідіота, я відчула, як туфля злетіла з лівої ноги, створюючи невелике ковзання ... Мить, і я розпласталася серед дороги. Обличчям клюнула в брудний сніг, чортихаючись про себе, і спробувала піднятися. Очі засліпило дуже яскравий білий світ, і почали танцювати різнокольорові відблиски всюду. Поштовх ... Нерозуміння того, що відбувається накрило пеленою. Пролунав оглушливий скрегіт, в перемішку з сигналами машин, несамовиті крики жінок, і не пам'ятаючи себе від болю, я провалилась в темряву.