Розділ II Іван Ярмоленко. Випадкове-невипадкове знайомство

Цього ранку в Івана Ярмоленка, Ярмоли як називали його найближчі друзі, було відчуття, що має щось статись. Щось гарне і важливе. Такого відчуття в нього вже давно не було. Іван пам'ятав, що так він колись почувався перед поїздкою в табір на море в 13 років. І ще перед відкриттям свого першого ювелірного магазину в столиці, куди він переїхав у 16 років з Вінниці на навчатися на економіста. А зараз в молодого чоловіка була аж ціла мережа ювелірних бутіків "Подих Нефертіті".

Сьогодні вдень в Івана було безліч справ як у власника магазинів.  Він попрацював продуктивно увесь день, а зараз збирався на відкриття нового книжкового магазину "Алфабета", куди Ваню запросив його власник, а за сумісництвом, і друг Євгеній Коваленко. Жеку він знав ще зі студентських років. А познайомились вони випадково, на концерті "Океану Ельзи", і з тих пір часто бачились.

Іван Ярмоленко став перед дзеркалом, вдягаючи краватку-метелик. Взагалі-то щодня він носив більш зручний одяг типу джинсів та сорочок, на вихідних же - футболки в поєднанні зі спортивними стильними штанями, але сьогодні був особливий випадок. На такі заходи, після яких мав бути ще й великий фуршет, Іван повинен був вдягнутись відповідно - смокінг з метеликом підходив якнайкраще.

Подивившись на себе в дзеркало, Ваня залишився задоволеним собою. Ще б пак! Адже на нього звідти дивився вродливий впевнений в собі молодий чоловік, що так і притягував до себе погляди оточуючих особливо жінок.

Як відомо слабка стать любить красунчиків. Іван належав саме до них - високий, підкачаний (але в міру!), з очима кольору морської хвилі, русявим, коротко стриженим волоссям, приємними рисами обличчя та чітко окресленими губами. До того ж коли він посміхався, на лівій щоці з'являлась ледь помітна ямочка, що у купі з його харизмою просто зводила протилежну стать з розуму. Тепер можна було відправлятись на відкриття магазину.

Спустившись сходами вниз на перший поверх, Іван вийшов зі свого фешенебельного двоповерхового будинку з великим басейном (завжди про такий мріяв). Автівка, новенький "Мерседес" ("кубик" як називали його в народі), стояла біля будинку, а не в гаражі. Сівши за кермо свого залізного коня, молодий чоловік виїхав з двору та швидко помчав до місця проведення заходу.

Добре, що сьогодні не було заторів, і їхати можна було швидко та легко, тому хвилин через 30 Іван вже був на місці. Біля магазину друга вже було повно машин. "Значить вже зібралось багато запрошених",- зробив висновки Ваня. Звісно, на таких заходах часто бувають і незапрошені. Що поробиш? Таке життя.

З такими дещо філософськими думками молодий чоловік і зайшов досередини. На нього одразу війнуло тепле повітря із вкрапленнями чоловічих і жіночих парфумів та запахом новеньких книжок. Цей запах Ваня обожнював з дитинства, хоча читав нечасто. Просто йому подобалось тримати в руках нову книгу, відчувати її запах, гортати такі приємні на дотик сторінки. Та футбол він любив більше, тому майже весь свій час пропадав на футбольному полі біля школи з друзями. Його мама, ось хто любив читати. Вона і досі це любить, тому найкращими подарунками для неї є книги.

- Привіт, Вано,- голосно промовив хтось йому над вухом, беручи його за руку.

- А ось і наш хазяїн вечірки,- пожартував Іван обертаючись. Перед ним, як він вже і зрозумів, був Жека.

Євгеній був карооким брюнетом вище середнього зросту з засмаглою шкірою, адже недавно повернувся з Італії, шанувальником якої був вже давно. Так як і Ваня, Женя любив футбол, тому після роботи ходили поганяти м'яча в залі. 

- Давно приїхав?- запитав Женя у друга.

- Та ні, хвилин 5 тому.

- Ясно,- промовив Євгеній.

Більше Женя нічого не встиг сказати, тому що до нього підійшов його помічник та сказав, що можна починати, вже всі гості зібрались. Вибачившись перед Іваном, Євгеній пішов виконувати обов'язки хазяїна вечора.

Слухати промову друга Вані завадила якась незнайомка, яку він несподівано помітив. Дівчина викликала в нього просто шалений захват. Вдягнута вона була зі смаком- у сріблясту довгу сукню з оголеною спиною та тонкими бретельками. Довге світле волосся гарно спадало трохи нижче плечей легкими хвилями. "Цікаво, хто вона?"- подумав Іван.

Далі вечір для Івана пройшов у спілкуванні з Женею та його друзями, знайомими, а потім Євгеній запрсив всіх на фуршет. Ваня не втрачав з поля зору прекрасну незнайомку, яка, як виявилось, прийшла сюди з подругою- темненькою кароокою дівчиною, що також була вельми красива.

Наважившись, Іван нарешті став біля двох дівчат, та навіть почув уривки фраз, які до нього долітали. Потім подруга його незнайомки кудись відійшла, і Ваня вирішив скористатись моментом.

- Любите спостерігати за іншими? - з ледь помітною іронією запитав він у дівчини.
Мабуть він викликав в неї довіру та симпатію, тому що дівчина хвильку подумала і відповіла:
- Ви знаєте, так. Іноді це дуже цікаво.
- Ви знаєте я теж так думаю,- по-змовницьки відповів Іван, дещо нахилившись до неї, і обоє засміялись. Ваня відчув легкий цитрусовий аромат приємних парфумів.

- Іван Ярмоленко, - представився він.- Прийшов сюди на запрошення друга.

- Аделія Гордієнко, - представилась в свою чергу і дівчина.- Прийшла сюди з подругою. В неї було зайве запрошення, і ось я тут.