Післямова

Ірма стояла біля людей, котрих її батько виставив у пряму лінію біля неї. Поруч з Кі-Но стояли Альрік і Регін, котрий уважно спостерігав за тим що відбувається. 

– Що ти хочеш з ними зробити? – Спитав Регін. 
– Сили прокидаються коли ми їх потребуємо. Наразі, ці люди знаходилися в безпеці і не потребували додаткової допомоги. Тому, треба влаштувати такі умови, щоб вони самостійно змогли…допомогти собі. 
– А якщо вони загинуть? Нового поповнення в нас не буде, а Йорану це буде лише на руку. – В голосі Альріка чувся сумнів. 
– Все вийде, – дівчина глянула на хлопця, – Глянь на мене. Подобається моє перетворення? – Не дочекавшись відповіді, вона продовжила. – Я теж спочатку була шокована, та зараз бачу все значно ясніше. Чую все гучніше…чую як бʼється твоє серце, кров тече по венам. Це все завдяки Зіону. Він змусив мою силу прокинутися, а я зроблю теж саме з ними. Ти ж, так і залишишся слабким. Ти ніколи не зрозумієш відчуття влади, котру дає ця могутність. 
– Ірма, досить. – Очі Кі-Но почорніли від люті. – Роби те що потрібно. 

Дівчина підійшла до першого з черги на пробудження. Не знаючи чого чекати, жінка, котра стояла перед нею, сіпнулася, коли Ірма підняла на неї руку. 

Ірма посміхнулася й нанесла швидкий удар кулаком в око. Нещасна відлетіла на кілька метрів і закричала від болю. Дівчина стрибнула на неї як хижак на свою здобич. Жінка закричала ще дужче й закрилася від Змії руками, та це не допомогло. Ірма дістала гострий ніж з тонким чорним лезом, встромила його в долоню жінки й з силою почала відводити її руку до землі. Не в силах терпіти біль, та підкорилася ножу в руці. 

– Борися, дурепа! Борися! – Зашипіла на неї Ірма. 
– Досить! – Закричав Регін. 
– Не досить! – Довгий роздвоєний язик висунувся з чорного рота дівчини й потягнувся до жінки. За мить як він повинен був доторкнутися до її закривавленого обличчя, та нарешті закричала. Ні, не від страху чи болі. Від люті, котра почала затьмарювати її розум. 

Вільною рукою вона спробувала відштовхнути Ірму, але та продовжувала притискати її до землі. Змії на її голові кидалися на беззахисну жертву, але поки що не кусали. 

– Невдахо, як тебе звати? – Нарешті язик Ірми дістався до закривавленого обличчя. 
– ААА!! 

Долоня жінки почала розсипатись на піщинки мідного кольору. Її очі округлилися від шоку, коли ліва рука, повністю зникла! 

Ірма підвелася споглядаючи за цим чудовим видовищем. Тіло жінки розсипалось на мільйони піщинок, а вже за мить їх підхопив легкий вітерець. 

Піщинки перелетіли ближче до Регіна й почали накладатися одна на одну. 

– Мене, звати Ліза. – сказала жінка, тремтячим голосом, коли знову стала сама собою.  
– Наступний. – Ірма посміхнулася й глянула на чоловіка, котрий одразу зробив кілька кроків назад.