Розділ 20

Марра, разом з Як-Хафом, перейшла міст від Фірре до чорного лісу. Що їх чекало попереду, вони не знали, але сподівалися, що все буде добре. 

Ман відлетів одразу після того, як Фірре отримав енергію від Сва-Сед. Чоловік був щасливий, що корабель тепер може стати прихистком у важку хвилину! Та при цьому, був дуже не задоволений тим, що йому не розказали про здатність корабля Он-Сі. Він вважав, що Сва-Сед просто передасть залишки палива Аюр, щоб вони змогли прилетіти сюди. Але все виявилось складнішим, тому після повернення, чоловік бажав обговорити все на чистоту з Уною, та іншими Он-Сі. Ман прийняв їх, а вони збрехали. 

При цьому, те що вони змогли допомогти Аюр, переважувало скоєте. Шанс на те, що його дружина й дочка повернуться, змушував чоловіка нервувати. Раніше це була лише мрія, тепер стало реальністю. Та він боявся, що в останню мить все це виявиться лише сном. 

Як-Хаф доторкнувся до теплого грунту і його сила понеслася вперед. Він відчув всіх жителів Фірре, всіх бергоніан, котрі жили в поселенні зовсім поруч. 

– Поки що нічого. – Тихо сказав він матері. 
– Тоді пішли далі. 

Жінка взяла з собою кинджал і шаблю. Марра віддавала перевагу саме шаблі, бо вона давала більше маневрів відбивати і завдавати удари. Ще в молодості вона оцінила її характерну особливість, а тобто вигнуте лезо. Хоч воно трохи втрачало в силі, порівнюючи з мечем, але захоплювало більшу поверхню враження. В купі з надзвичайною витривалістю Марри, це ставало смертельним поєднанням. 

Вперше за ці місяці, Марра взяла в руки зброю. Відчуття, що вона завжди була з нею, навіть коли жінка була не присобі, не покидала її.  Вона автоматично доторкнулася до ручки опори шаблі. Така гладка та холодна, це тішило, особливо в такий спекотний день. 

Марра як ніколи бажала рухатися все швидше, але в лісі стояла надзвичайна задуха. Немов все повітря кудись поділося! Як-Хаф важко дихав, крокуючи вперед. 

Навколо них, зовсім молоді дерева, не вище півтора метра, тягли свої листочки в сторони, неначе живі істоти. Тільки Марра замислилася, що можливо це вони витягують весь кисень з лісу, як відчувся запах озону. 

– Скоро буде дощ. – Зауважив Як-Хаф. 
– Може тоді стане легше дихати. 
– Це було б чудово. – Хлопець помовчав кілька хвилин, набираючись хоробрості, щоб нарешті задати питання. – Мамо, що буде, коли ми знайдемо Зіона? 
– Ми відведемо його до Фірре і він виправить те, що зробив з Мадже. 
– А якщо він відмовиться? 
– Сумніваюся, що він зможе. 

Відчуття спрямовували Марру на північний захід. Переглянувши карти Мана, вона знала, що там є кругле озеро. Бергоніани розказували про нього. Та вони туди ніколи не ходили. Та місцевість ставала прихистком для молодих змій та їх батьків, котрі невпинно стерегли своє потомство. Крім цього, високі хащі з очерету, котрі розрослися в тій частині рівнини, заселили птахи моату. Марра ще не бачила їх, тому їй було дуже цікаво. Як-Хаф встиг розказати трохи про місцеву фауну матері, а потім порадив звертатися за такими питаннями до Уни. 

Марра міркувала, чому стільки лиха спіткало її сімʼю? Це нагадувало якесь прокляття! Кіон загинув у бурі, Зіон зрадив родину, Мадже був за крок від смерті. 

Біль розірвав її серце, Як-Хаф одразу це відчув. Йому було шкода матір, було шкода їх усіх. Якби з ними був Мадже, можливо він би зміг їх підбадьорити й сказати, що чекає їх далі. Та брата тут не було! 

Марра подумки потягнулася до Зіона, й відчула весь пекучий біль, котрий відчував син цієї миті. Як-Хаф з подивом подивився на неї. 

– Що відбувається? 
– Я відчуваю його. Відчуваю як йому боляче, ми повинні поспішати. – Крига почала вкривати її біляве волосся, нігті, просувалася по пальцям й долоням. Піднімалася все вище по рукам…
– Мамо? 

Крига вкрила її обличчя, шию, тулуб, ширилась по всьому тілу. Як-Хаф просто дивився на все це й не знав що робити! Вже через мить мати була повністю вкрита льодом! Він почав ставати все більш білим, ховаючи Марру від сторонніх очей. 

– Мамо? – хлопець протягнув до неї руку й доторкнувся. 

Від дотику лід тріснув і почав розпадатися, немов порцелянова фігурка в середині котрої була лише порожнеча. Як-Хаф, несподівано, залишився на самоті! Він не міг повернути назад, це було просто неможливо! Тому хлопець впевнено рушив вперед, куди ще хвилину назад, він прямував з матірʼю. 

Відчуття, що її тут немає спонукало Як-Хафа рухатися, переходячи з кроку на біг! Сила матері, поки що, була йому не зрозуміла, але він був впевнений – вона жива! 

Кожен раз, коли його ступні торкалися землі, організм хлопця випромінював поле, котре ширилося навсібіч. Він просувався вперед відчуваючи все навкруги. Поступово, енергії зібралося так багато, що йому довелося випустити її в небо, котре забагрилося в зелений колір. Тільки після цього, він знову попрямував вперед. Грім та блискавки розірвали небо, розпочинаючи зливу. Дихання хлопця одразу прийшло в норму, рухи стали більш швидкими. Весь його одяг змок за лічені секунди! Та йому було байдуже. Десь там, далеко попереду, на нього чекала мати. 

Марра, після того як відкрила очі, зрозуміла, що стоїть серед високого очерету, під три, а місцями чотири, метри. Навколо неї щось рухалося, інколи видаючи клацаючі звуки. Руки жінки знову почали вкриватися льодом. Вона доторкнулася до очерету, котрий одразу почав замерзати. Холод ширився все далі, лякаючи того, хто спостерігав за нею зі свого схованку. 

Озирнувшись, Марра зрозуміла, що перенеслась. Це викликало подив, бо вона не знала, що таке взагалі можливо. В ній поєдналися дивні сили. Холод, котрий вона могла ширити за своїм бажанням, знання де знаходяться її діти і в якому вони зараз стані. Крім цього, вона могла переноситися до них! 

Усмішка осяяла її обличчя, бо це значило, що теорія Уни була вірною. “Тим ким ми були до знищення Уна-Ре, знайшло відгук в наших дарах.” 

Також, що зараз було більш важливим, Зіон повинен був бути десь поруч.