Розділ 19

Кі-Но знаходився в Тейрі, на містку, коли двері відчинилися. Останні тижні були дуже навантаженими. Він зустрівся з Йораном, котрий прийняв його пропозицію про союз. Кремезний бергоніанин давно бажав вибратися з гірського кільця, щоб завершити почате багато років назад. Тоді, це племя швидко просувалося від гірського хребта на південь. Там простягалися зелені рівнини, котрі він бажав присвоїти собі. Та велике військо короля і королеви, котре вів їх син Арн, почало поступово тиснути на них з усіх боків. Найгарячіша битва відбулася біля проходу в кільце. Саме там Йоран втратив більшість своїх вояків. Та кожен з них встиг вбити ще більше захисників Бергонії. Кі-Но було важко повірити, що колись давно це був один народ.
Йоран був вищим за інших принаймні на голову. Він постав перед Кі-Но одягнутий в білі шкури та шкіряні штани з чоботами. Його одяг дуже контрастував з його вояками. Ті, одягнені в чорне, опускали очі до землі, коли він проходив повз. На поясі бергоніанин тримав довгий дворучний меч, котрий колись давно йому подарувала королева онера. Він завжди залишався неймовірно гострим. Біле лезо розрізало все на своєму шляху. 

Враження, від цього знайомства, у Кі-Но було змішане. Чоловік знав, що цілковитої довіри між ними ніколи не буде. Та вона й не була потрібна, бо кожен з них розумів, союз вимушений і тимчасовий. 

За домовленістю, люди Кі-Но повинні зробити безпечний прохід у горах і забезпечити перевагу при нападі на столицю. Після цього, вони разом рушать далі. Чоловік вважав, що робить набагато більше ніж бергоніанин, та наразі, це була єдина можливість отримати таку кількість вояків, котру буде не шкода кинути у бій. 

Кі-Но найбільше цікавили південні землі. Йоран теж бажав отримати їх, тому доля бергоніанина вже була вирішина заздалегідь. 

Чотири дні назад, почалося будівництво проходу, котре повинно зайняти не більше місяця. Вояки Йорана теж не залишалися в стороні й активно допомагали прискорити процес. Хоч людей у Кі-Но стало значно більше, та все одно їх не вистачало. Сили прокидалися не у всіх, а вони були йому дуже потрібні. Йоран повинен бачити, на що вони здатні. В іншому випадку, їх перебʼють одразу як впаде столиця. 

Саме через це Кі-Но з такою нетерплячістю чекав на повернення Зіона. Метеорит, наразі, це гарантія перемоги. 

Дівчина йшла гордовито піднявши голову. Відстаючи на два кроки, за нею, йшов Зіон. Ірма розпустила густе чорне волосся, котре у напівтемряві корабля здавалося поглинуло все світло навкруги. Фарба змилася з нього одразу, як тільки дівчина помила їх у спеціальному розчині й прохолодній воді струмка недалеко звідси. 

Ще на півшляху до Тейру, Ірма зняла лінзи і Зіон нарешті побачив її темно фіалкові очі. Хлопець був шокований тим, як майстерно вона приховувала свою справжню особистість. Непримітна, непомітна. Ірма сім років провела за тим, що працювала у відділі спостереженням за Едал й вивчала симуляції сонячних систем. 

Зіон почав розуміти, чому вона йому одразу не сподобалася. Та тоді він не знав ким вона є! Хлопець тішив себе тим, що це підказала йому інтуїція, та це була брехня. Він бачив у ній самого себе, бачив ті ж недоліки й страхи. Бачив такий же самий тягар, котрий був і на його власних плечах. 

Думка сяйнула в його голові, що викликало легку посмішку на губах хлопця. Через це Кі-Но насупив брови. 

– Вітаю, батьку. – Голосно сказала Ірма. Здавалося, навіть її голос був іншим. 
– Ви його принесли? – Кі-Но одразу перейшов до діла. 
– Так. – Дівчина дивилась прямісінько в очі батька, не кліпаючи й не відводячи погляду. 
– То дай його мені. Негайно! 
– Прояви вдячність, батьку. Я тобі не Торо. 
– Я дуже тобі вдячний. – Процідив крізь зуби чоловік. – А тепер дай мені цей клятий метеор! 

Ірма вже хотіла простягти руку з каменем батькові, як Зіон зупинив її. Хлопець відчув, що ця мить вирішальна. Це була межа неповернення, яка розділить життя до і після. Він ніколи вже не зможе повернутися до родини, та можливо, хлопець зможе уникнути своєї головної помилки. Він шкодував, що не зрозумів цього заздалегідь. 

– Не треба. – Сказав Зіон Ірмі. – Він знищить і цю планету, знищить всіх наших рідних. 
– В мене є тільки він. 
– Це правда. – Кі-Но посміхнувся. 
– А як же Кессі? 
– Вона не важлива. – Дівчина насупила брови, й передала батькові метеор. 
– Ось бачиш, що таке відданість. Тобі цього не зрозуміти. – Кі-Но посміхнувся. – Крім цього, за сказані тобою слова, нашу домовленість розірвано. Ти не потрібен своїй сімʼї і не потрібен тут. 
– Я й так знаю, що зробив помилку. Занадто багато помилок…
– Ти всього лише дитина, не розумна, але чомусь самовпевнена. Всі ви Он-Сі одного дня зрозумієте, що немає нікого нікчемнішого за вас. Ви звикли до пошани й лестощів за старі заслуги, за те, що зробили ваші предки. Що ти чи інші твої родичі готові дати світу? – Кі–Но навмисно старався зробити Зіону боляче. Хоча при цьому, на його руці був браслет, котрий удосконалила Уна. А те, що саме через Кі-Но не була створена система захисту Мадже, він взагалі вже забув. Чоловік був настільки задоволений самим собою, своїми словами, що автоматично стиснув кулаки. Легкий поріз руки обпік йому долоню, та він навіть не звернув на це уваги. 
– Скоро все стане на свої місця, а зараз, віддай метеор. 
– Дурне дитя, тобі вже час поми…

Темрява почала ширитися від хлопця, заповнюючи все приміщення. Все навкруги беззупинно зазнавало метаморфоз, це сильно дезорієнтувало. Волосся Ірми набуло вигляду змій, котрі кинулися на Кі-Но. Вони шипіли, розкривали пащі й брискали зеленою слиною. Довгі гачкуваті ікла тяглися до обличчя чоловіка. Кі-Но відхилився, зовсім забувши, що це лише ілюзія. Чи ні? Невпевнений, він дістав ніж з важким чорним лезом і націлився на голову доньки. Зіон повністю зник у темряві, ховаючись від будь якого погляду. 

– Де цей бісовий вихід? – Закричав Кі-Но. – Ірма! Зроби щось з ним!