Нарешті Ава і Уна з Алхузом побачили оазу й Сва-Сед. Дівчата посміхнулися одна одній. Рослинність поширилась ще далі, стала більш яскраво зеленою й квітучою. Дерева тяглися до неба своїми бурштиновими гілками, ховаючи корабель вже майже на половину.
– Це ти зробила? – Спитала Ава.
– Так, але не думала, що Сва-Сед так швидко змінить все навколо. Треба обмежити територію розповсюдження.
– Так, бо зміни почнуть тягти серйозні наслідки для навколишнього середовища.
– Ти права.
Опустившись, вони вже хотіли виходити, як Алхуз трохи штовхнувши Аву проскочив з флаєра першим. Дівчина засміялася й одразу ступила за ним на зелену траву.
– Він не дуже любить літати. – Посміхнулася Уна.
Ава підійшла до ду-ха й присіла біля нього навпочіпки. Дівчина погладила його по голові, по спині й зазирнула у його прекрасні очі.
– Він повинен бігати, а не літати. Щоб йому бути щасливим, потрібна лише свобода. Свобода з тобою.
– Звідки ти про це знаєш?
– Я тут вже давно, не забувай про це. – Ава підвелася. – Ду-ха неймовірні створіння. Їх еволюція мене завжди цікавила, але я поки що не мала можливості вивчати її. Вільні, гордовиті. Завжди знають собі ціну. Алхуз буде з тобою, поки ти йдеш вірним шляхом. Тільки вони відчувають, що твої дії безчесні, то йдуть.
– Тому серед прихильників Йорана їх немає?
– Саме так. Побачивши кровопролиття, вони покинули той край. Якби ж вони ще вміли говорити.
Дівчата підійшли до Сва-Сед і двері одразу відчинилися. Уна пройшла першою, за нею Ава. Алхуз, в цей раз, спокійно попрямував вже йому знайомими коридорами.
Ула з Ісаном вже чекали їх біля ліфту. Хлопець з дівчиною невпевнено спостерігали за тим, як до них наближалася Уна. Вона була не сама, з кимось, кого вони бачили вперше. По виразу обличчя, незнайомка чомусь нагадала їм Марру, хоча очі були більш теплими й дружніми.
– Рада вас бачити. — Посміхнулася Уна й підійшла обійняти Улу та Ісана. Вона дуже давно їх не бачила. – Знайомтеся, це Ава.
– Ми тебе раніше не бачили. – Здивувалася Ула.
– Я не так давно повернулася. Це довга історія, краще відкладемо її на більш вдалий час. Наразі, краще зайнятися Аюром.
Дівчина посміхнулася й підійшла до ліфта, очікуючи всіх інших.
Уна трохи нервувала, від неї, наразі, залежала доля людей з Аюр. Якщо вона не знайде спосіб перенаправити до них енергію, всі вони загинуть. Крім цього, доля корабля Меріт, теж була під питанням. Все йшло до того, що наближалася мить головної розвʼязки всіх цих місяців.
Уна зайшла на місток і зустрілася поглядом з дівчинкою. Саме її шукали Ула й Ісан, коли прямували сюди. Вона стояла й дружньо посміхалася. Зіниця ока дитини, постійно змінювала свій колір, немов не могла визначитися, ким вона є насправді.
– Вітаю, мене звати…
– Уна. – закінчила Хаас за неї речення. – Я трохи змінила налаштування, але вони не постійні. Тому я залишилася тут.
– Хто ти? – Спитала дівчина. Очі Уни дивилися на дитину, але ніяк не могли зрозуміти що за створіння стоїть перед нею.
– Я Хаас.
– Вже непогано. – Вона посміхнулася. – Звідки ти?
– Здалеку, прилетіла не так давно. Мадже повинен був побачити це. – Хаас заплющила очі на мить. – Бачу йому погано. Мені шкода, що з ним таке сталося.
– Звідки ти все це знаєш? – запитала Ава.
– Он-Ер. – Сказала Хаас і підійшла до Ави. – Я рада, що ти повернула собі свій звичний вигляд. Ти ж цього й хотіла?
– Я не розумію. Звідки ти…
– Я відчуваю, вас цікавить хто я. Та мені складно пояснити це. Спогадів занадто багато…
– Що перше ти бачиш, коли думаєш про це? – Спитала Ула.
– Бачу світло, бачу темряву. Бачу війну. – насупивши брови відповіла Хаас. – Ваш всесвіт, це те, що залишилося від мого. – Ці слова викликали сильне здивування. – Та краще я все розкажу, коли закінчимо нашу справу.
– Так, мені здається це буде не проста бесіда. – Сказав Ісан.
– Згодна. – Уна подивилася на Хаас, а потім перевела погляд на панелі керування Сва-Сед.
Вирішивши розпочати те для чого вона тут, Уна почала перевірку систем. Сва-Сед слухався дівчину винятково швидко, ніби живий організм, він реагував за менше ніж мікросекунду.
– Запаси енергії великі. Всі вони спрямовані на землю, тому все навкруги так швидко зростає. – Почала свій аналіз Уна. – Коріння, котре корабель запустив в землю, на жаль, не дозволить нам колись чи кудись полетіти, але…
– Ми зможемо спрямувати енергію в потрібне нам місце, якщо забажаємо. Блоки накопичення та зберігання, – Ава показала рукою на діаграми, – мають повний запас енергії.
– Якщо ми зупинимо програму озеленення, тоді вийде спрямувати енергію так, як робили раніше сонячні станції. – Уна посміхнулася Аві.
– Але щоб прийняти енергію, треба запустити систему прийому палива. Вона повинна була увійти в сон, щоб не витрачати зайву енергію, після втрати станцій. Які координати в Аюр?
Ула ввела дані на моніторі.
– Коли ми почнемо, великий обсяг енергії освітить все навкруги. – Зауважила Уна. – Це побачать всі.
– В нас немає вибору. Спочатку Аюр, потім Фірре. – Ава подивилася на Ісана, котрий перебував у нервовому очікуванні. – Потім Меріт.
– В нас вистачить запасу на два поповнення і то не повних. Потім, треба буде чекати нових бурь. – сказала Уна.
– Я влаштую вам бурю. – спокійно сказала Хаас. – Це не складно.
Дитина, хоча тепер стало очевидним, що це не вона, знову всіх здивувала.
Уна нічого не сказав на це, почала переписувати програми. Її пальці швидко рухалися, вводячи потрібні символи й прибираючи зайве. Трохи відволікало створіння, котре уважно спостерігало за нею. Дівчинка дивилася на всі рухи Уни й посміхалася.
Посмішка була чистою, світлою, щирою. Не було нічого, щоб казало про небезпеку. Хаас підійшла ще ближче. Уна відчула тепло, котре йшло від неї. До нього навіть можна було доторкнутися рукою!