Розділ 17

Ула та Ісан дивилися на дівчинку, котра продовжувала їм посміхатися. 

– Хто ти? – запитав Ісан. 
– Хаас. – одразу відповіла вона. – Ви прийшли по мене? 
– Так, по тебе. Ми тільки дізналися про тебе, одразу прийшли сюди.
– Як цікаво. – Хаас посміхнулася. – Ходімо. 

Дівчинка попрямувала назад до Сва-Сед. 

– Ти куди? Нам в інший бік. – зауважив Ісан. 
– Ходімо. — знову сказала вона й пішла до корабля. 

Ула та Ісан попрямували за нею. Вони не знали, що дитина хоче їм показати, але перше що спало на думку, можливо вона хоче забрати якісь свої речі. 

Тепер це місце вже не викликало тих, перших, почуттів, котрі зʼявилися коли вони тільки сюди прийшли. Наразі, кожен рух трави чи листя від вітру, викликав лише насторогу. Ні Ула, ні Ісан, не хотіли щоб їх знову застали зненацька. Дівчинка йшла попереду, ніби ніякої загрози для неї тут не існувало. Хоча так воно й було, просто ті хто за нею прийшов цього не знали. 

Вони пройшли повз дерева, на котрих вже гойдалися зрілі яблука. Ула зірвала одне й відкусила. Кисло солодкі, тверді й соковиті такі як вона памʼятала. 

Хаас підвела хлопця з дівчиною до дверей й подивилася на них. 

– Мені дуже шкода. – Сказала вона.
– Про що ти? – здивувалася Ула. 
– Що майже всі ваші люди померли тут. – відповіла дитина. 
– Це і твої люди також. – Зауважив Ісан. 
– Можливо ви праві. Ви хочете зайти в середину? 
– Ми хочемо відвести тебе до Фірре. Там безпечно. – Ула присіла навпочіпки біля дівчинки. 
– А як же інші, котрі застрягли в космосі? 
– Звідки ти про них знаєш? – здивувався хлопець. 
– Я їх бачила. То ходімо? 
– Тільки Он-Сі в змозі відкрити ці двері і користуватися функціоналом корабля. 

Хаас підійшла до дверей, протягла до них руку й…двері відкрилися. Вона озирнулася й всміхнулася Улі і Ісану: – Ходімо. 

Вони повільно просувалися вперед, по таким рідним коридорам. Котрі хоч і недовго, але стали для них домом. Тепер їх дім бум Фірре. Ула вже не могла дочекатися, коли вони повернуться назад. Ісан міркував над тим, чи вийде за допомогою дитини спробувати звʼязатися з експедиційним кораблем. Надія на те, що сестра могла вижити, була дуже сильною. Крім цього, десь повинен ще бути Аюр, корабель західних земель. Він не міг безслідно зникнути. Якщо навіть він був сильно пошкоджений, був шанс, що за цей час вони змогли його відновити. Залишилося лише спробувати звʼязатися з ними. 

Ліфт запрацював від дотику дівчинки, і швидко доніс їх прямо до містка керування. Двері попереду були відкриті, тому вони вільно увійшли всередину. 

Хаас йшла вперед, активуючи всі панелі до котрих торкалася. Дівчинка не бачила в цьому нічого надзвичайного, просто робила і все. 

Ула підійшла до панелі керування й почала вводити потрібні дані. Її серце билося швидше, ніж зазвичай. Хотілося якнайшвидше дізнатися про долю таких, як і вони, людей: 

– Аюр, це Сва-Сед, ви мене чуєте? – затаївши подих, вона чекала відповідь. 
– В доступі до функціоналу відмовлено. – Почулася відповідь корабля. Хаас доторкнулася до панелі, через що всі системи немов заколихалися, а потім одразу прийшли в норму. 
– Спробуй ще. – Сказала дівчинка. 
– Аюр, це Сва-Сед, ви мене чуєте? – декілька секунд була тиша, а потім…
– Сва-Сед, це Аюр. Раді вас чути! – почувши відповідь, Ула вскрикнула від радості. – З вами говорить представник Західних земель, Зен Да-Са. Представтеся й ви, будь-ласка.
– Моє ім’я Ула, поряд зі мною Ісан. Ми члени екіпажу Сва-Сед. Ми були вимушені покинути корабель, через трагічні обставини. Але ми повернулися, щоб спробувати звʼязатися з вами.
– Де ви?
– Ми на планеті Іс, – сказала Ула й подивилась на Ісана. Хлопець одразу підійшов до неї й поклав руку на плече. Дівчинка з цікавістю спостерігала за ними. 
– Ми намагалися зв’язатися з вами багато разів, що з вами сталося? – запитала Ула.
– Після спалаху, при росколі Уна-Ре, нас відкинуло в бік Сі-Го. Зв’язок, як і багато іншого, було пошкоджено й ми не чули вас, нічого не могли сказати. Але нещодавно вдалося полагодити деякі функції корабля! Та все одно багато хто вже втратили надію! Ви можете нам допомогти? Корабель ледь підтримує основні функції, паливо закінчується! Ми не зможемо долетіти до Іс.
– Ми спробуємо вам допомогти, – впевнено сказала дівчина. – Вишліть нам свої координати.
– Покваптесь, не думаю, що ми довго витримаємо, – чоловік замовк на мить, а потім додав. – Ви не уявляєте, який я щасливий чути вас!
– Зен, ми відчуваємо те саме. Ми подумаємо, що можна зробити й зв’яжемось із вами.
– Покваптесь! – попросив чоловік й відключився.

Після відключення зв’язку, Ула випрямилася й подивилась на Ісана і Хаас, що стояли поруч з нею.

– Я хочу спробувати зв’язатися з кораблем Меріт, – сказав Ісан. 

На жаль, Меріт так і не відповів на жодну спробу зв’язку. Ісан схилився над монітором, не знаючи що робити далі.

– Нам потрібна Уна, терміново, – зробила висновок Ула. – Наскільки я пам’ятаю, прискорювач Сва-Сед не працює. Це означає, що у будь-якому випадку, полетіти ми не зможемо. Нам потрібна Уна. 

Хаас доторкнулася до її браслета, від чого той одразу сповнився енергією. Це викликало сміх у дитини. Хоча чомусь, Ісан вже сумнівався в цьому. Він згадав, що в видінні Мадже, світло проникло в мертве тіло дитини й вона ожила. Хто перед ними? Дитина котра отримала здатність оживати, чи щось інше? 

– Хто ти? – несподівано запитав хлопець. 
– Хаас. 
– Так, але хто ти? 
– Не знаю як пояснити, не думала, що це доведеться робити так швидко. Ви мені подобаєтесь. – Дитина пройшлася, озирнулася, й продовжила. – Звʼяжіться з Уною. Всі пояснення залишимо на потім. 

Звʼязатися з Уною вийшло достатньо просто. Тепер, коли браслет був зарядженим, Ула одразу відправила їй повідомлення. Замість звичайної відповіді, дівчина побачила вхідний дзвінок.