Розділ 15

Оді вилізла з кокона на наступний день. Її новий вигляд, дуже здивував дівчину.  Руде, трохи кучеряве, волосся тяглося до лопаток. Очі дивилися на цей світ зовсім по іншому! Трохи суха шкіра, тепер була менш еластичною. Вона доторкнулася до свого носа, губ і зубів! Зуби! Не шорсткі голкоподібні, як було все її життя, а зовсім інші! Дівчину здивувало саме це, а не колір її волосся. Поруч лежав підготовлений для неї одяг, який виявився більшим на кілька розмірів. У будь-якому разі краще так, ніж ходити голою. Тепер вона точно відчуватиме холод. Ава підбігла до неї першою. На відміну від Оді, волосся Ави було значно коротшим. Воно ледве діставало її плечей. 

– Ми живі? – спитала Оді і здивувалася звуку свого власного голосу. – Мій голос! 
– Все добре, – посміхнулася Ава. – Так, ми живі, подякуй за це Уні. 

Оді перевела погляд на Уну. Та сиділа недалеко від багаття і якраз спостерігала за тим, що відбувається. На вигляд сувора з непроникним обличчям, вона щиро розплилася в усмішці й піднялася. Та невстигла вона щось сказати, як прибіг Торо. Він подивився на дівчину й одразу міцно її обійняв.

– Нарешті, – з полегшенням сказав хлопець. Торо одразу накинув на неї плащ.
– Що з нами сталось? Я думала що помираю. Здається, я все таки не все добре продумала як гадала. Але навіть якби я померла, я ні секунди не шкодувала, що втекла з ув'язнення власної матері! Ви хоч знаєте скільки за мною весь час ходило варти? А я вам зараз скажу! Їх було чотирнадцять! Так завжди було важко від них тікати! – зробивши секундну перерву вона продовжила, – куди підемо далі? 
– Оді, зачекай. – мʼягко сказала Ава, – сьогодні ми точно нікуди не підемо. Невже тобі не цікаво, що з нами сталося? 
– О! Так, звичайно! А назад тепер повернутися не вийде? 
– Не впевнена, що зможу повернути вас в минулий стан. – чесно відповіла Уна. Правду кажучи, вона настільки виснажила себе, що їй навіть не хотілося пробувати. 
– Ну й добре! Я так рада, що тепер буду жити на суші! Мені стільки належить дізнатися, побачити! Я познайомлюся з усіма кого зустріну! 
– Не поспішай, – попросила Ава і обійняла дівчину. – Небезпеки є і на суші. 
– Знаю, знаю, але все ж таки, – вона подивилася на них блакитними, як океан, очима й усміхнулася. – Уна, як ти змогла врятувати нас? 
– Я почула шепіт і вирішила послухати його. 
– Шепіт? – здивувався Як-Хаф. 
– Так, тихий, незрозумілий, але я все одно відчула, що повинна зробити. 
– Я дуже тобі вдячний, Уно. – Щиро сказав Торо. 
– А я дуже голодна! – голосно сказала Оді і її живіт заурчав. 
– Сідай, ми тебе нагодуємо. – Ава вказала на місце біля вогнища і Оді, разом з Торо, одразу пішла туди. 

Форса спостерігала за Авою й Оді. Бліда, поникла і, як і раніше, перелякана, хоча старанно приховувала це. Хоч Уна допомогла виправити зроблене Зіоном, страх все одно нікуди не зник. Форса залізла на верхні гілки дерева і прислухалася до кожного слова, що долинало до її вуха. Поклавши руки на живіт, вона заплющила очі й намагалася вгамувати біль і всі переживання, що навалилися на неї. Якби не сестра, вона б загинула як і дитина. 

Кессі намагалася зв'язатися з ними безліч разів і сестри знали чому, але Форса попросила поки що мовчати. Вона не хотіла, щоб її бачили в такому розбитому стані. Крім цього, їй потрібен був час. Листя зашелестіло поруч із нею і Форса розплющила очі. Уна дивилася на неї котячими очима не кліпаючи. Зміни сестри ставали дедалі явнішими. Це лякало Форсу. 

– Пішли поїмо, – прошепотіла сестра. Форсі не сподобалося, що Уна підкралася до неї, але нічого не сказала. 
– Добре. 

Дівчина не хотілося їсти, але сили їй були потрібні. Тому вони легко зістрибнули вниз. 

Уна з Алхузом, знову принесли до вечері здоровенного самця тварини, назву якої не знали. Велика голова з широкою щелепою. Овальне довгасте тіло і довгі лапи, що закінчуються гострими, як бритва, кігтями. Сіра шкура відмінно приховувала його серед найближчих скель, але це не допомогло йому сьогодні. Як-Хаф зняв шкуру і підготував м'ясо до смаження на багатті. Оді насупилася, адже мала не дуже приємні спогади про приготовлену їжу. Усі онера їдять їжу в сирому вигляді. Дівчина навіть потягнулася за шматком м'яса, але Ава її зупинила. 

– Ми тепер не можемо їсти сире мʼясо. 
– Чому? – здивувалася Оді. 
– Тепер у нас інший організм. 
– Складно… – незадоволено зауважила вона. Та її увага швидко переключилася. – Уна, розкажеш, в деталях, як ти змогла нам допомогти? 
– Я подумала, що якщо мій дар спрямовує зміни мого організму, то в мене вийде зробити це з вами. – Уна задумалася і продовжила, – Я бачила вас наскрізь. Бачила кожну клітинку вашого тіла. З Авою було простіше, адже вона колись була унарійкою, але ти, Оді, тільки частково людина. Тому, мені знадобилося багато енергії, щоб зробити все правильно. Але я не все змогла змінити. Гадаю, з часом ми зрозуміємо, що залишилося колишнім. 
– А мій голос? 
– Ваш голос, це щось особливе, – сказала Уна, – Якщо я зробила все правильно, він має залишитися при вас. Його частоти унікальні. Перед тим як я зробила спробу допомогти вам, остання пісня Ави направила мене потрібним шляхом. 

Оді не втрималася і спробувала співати як раніше, але нічого не відбувалося. Це був той самий прекрасний голос, але він уже не впливав на інших як раніше. Дівчина помітно засмутилася. 

– Ава, спробуй і ти. – попросила вона. 
– Мені не хочеться пробувати, краще іншим разом. Мені здається, нам потрібен час, щоб прийти в норму. 
– Як знаєш, – знизала вона плечима. Оді подивилася на сумну Форсу, – що з тобою? 
– Пробач, але мені не хочеться говорити про це. Краще іншим разом. – тихо відповіла Форса. 
– Може тоді ти Як-Хаф розкажеш як тобі Ноа? – Оді зрозуміла, що її питання прозвучало нерозумно, адже там його весь час били і мучили. Але хлопець засміявся, що розрядило обстановку. 
– Місто гарне, але місцеві не дуже доброзичливі. – не переставав усміхатися він. 
– Я при тій самій думці. – зауважив Торо і подав Оді флягу з водою. 
– Вибачте, не думала, що моя мати здатна на таке. 
– Вже сумуєш за нею? – запитала Уна. 
– Нерозумно говорити, що ні. Звичайно сумую і навіть дуже сильно. Але я впевнена, мені необхідно рухатися далі, як і Адаіль. Вона б вам сподобалася, – дівчина посміхнулася. 
– Вона заходила до мене, перед тим як ми з тобою втекли, – сказав Як-Хаф Аві.
– Чого вона хотіла? – здивувалася дівчина. 
– Просто дізнатися, що трапилося з Уна-Ре і чому ми тут. Мені вона сподобалася, від неї йшов спокій і стриманість. Не знаючи, ніколи б не здогадався, що ви сестри. 
– Чому? – засміялася Ава. 
– Сама знаєш, – одразу відповів їй Як-Хаф. Перед очима Ави промайнули всі витівки, які вона робила, всі пустощі та жарти... 
– Тут навіть не посперечаєшся. – зелені котячі очі Ави заблищали.