Розділ 14

Мадже разом із Кессі сидів у своїй кімнаті. Вже кілька годин він не міг оговтатись через постійні видіння. Дівчина стійко витримувала навантаження, яке падало й на неї також. Її дихання прискорилося, а зіниці розширилися.

Рука в руці вони бачили шторм, що поглинав Сва-Сед, почули розмову Ули та Ісана, що варто було розповісти Ману про корабель, бачили древнього змія, що повз у той самий бік, куди йшли хлопець з дівчиною. Мадже, неначе був там, сидів поруч з ними на гарячому піску, але залишався невидимим. Кессі була поруч кожну мить, розділивши його ношу.  

Дні, що вони проводили разом, йшли на користь й Мадже відчував, що починає потроху відновлюватися. Він став краще себе почувати, навіть зміг декілька годин поспати. 

Кессі бачила, як його знесилене обличчя повільно набували минулих здорових обрисів. Темні кола під очима повільно зникали, а шкіра неначе почала світитися зсередини. Це не могло не тішити, бо саме цього вона й хотіла. Її світом стала ця невеличка кімната, освітлена промінням з відкритого вікна. 

Тільки видіння скінчилося, їх очі знову оповила біла завіса. Це видіння стало особливо важким. Хмари з півночі з сильними вітрами неслися до Фірре. Коли небо вкрила темрява, хтось сховавши обличчя під капюшоном, зайшов у середину корабля. Форса сиділа на лаві біля зорельоту разом із Саті та про щось говорила, не звертаючи ні на що уваги. Старша сестра плакала гіркими сльозами, а хлопець намагався її заспокоїти. При цьому його очі були сповнені люті, що ніколи не була йому властива.

– Що думаєш? – запитала Кессі у Мадже, коли видіння закінчилося й вони, нарешті, змогли відпочити.
– Якщо казати про слова Ули й Ісана, то я з ними згоден. Зараз я розумію, що безглуздо було не розповісти йому про Сва-Сед. – Хлопець потер втомлені очі, – А з приводу того змія, страшно уявити, що він може зробити…
– Сподіваюсь, пізніше ми дізнаємось більше, – сказала Кессі й замислилась. – Нам варто розповісти Ману про останнє видіння. Мені здається, це шпигун, потрібно посилити вартових.
– Час ще є. Тим більше ми бачили вечір, коли Форса була вже тут.
– У будь-якому випадку, краще підготуватися заздалегідь. – дівчина була знесилена, але все одно піднялася. – Я піду до Мана й попереджу його, а ти подбай про нашу вечерю, будь-ласка.
– Добре, – посміхнувся Мадже.

Кессі вийшла з кімнати й пішла вздовж освітлених смолоскипами коридорів. Цікаво було спостерігати за таким примітивним освітленням, після всього життя серед розвинутих технологій. Піднявшись на верхній рівень, вона Мана не знайшла, тому одразу пішла на вулицю. Чоловік проводив там багато часу, бо раніше не було можливості знаходитись на такому великому й, найголовніше, відкритому просторі. Корабель майже завжди залишався порожнім, але біля входу все одно були вартові. Привітавшись з ними, Кессі ступила на зелену шовковисту траву. Повз неї пробігли кілька дітей. Вони сміялися й грали у якусь гру. Їх босі ноги були трохи брудними, та це нікого не турбувало.

– Кессі! – покликав хтось дівчину. Озирнувшись, вона побачила Ірму. Подруга після поранення, провела багато часу у ліжку, але вже повністю одужала. – Рада тебе бачити!
– Я також, – вони обійнялися. – Що це в тебе? – Кессі вказала на кошик з біло-червоними плодами в середині.
– Бергоніани називають їх сагарр. Візьмеш декілька? – Ірма поставила кошика на землю й вибрала для Кессі чотири найбільших плода. Дівчина одразу відкусила від одного з них шматок. Соковитий, кисло-солодкий, а з м’якоті стікав сік.
– Просто диво! – засміялася Кессі, – Мадже точно має сподобатись.
– Як у нього справи? – запитала Ірма з-під вій. Кессі одразу підняла ліву бров. Чомусь їй не сподобалось запитання подруги.
– Все добре, йому стає краще, хоча повільно. Вважаю, ти також це помітила.
– Так, але все одно вирішила запитати, – посміхнулась вона, – може сьогодні ввечері проведемо час разом? Я давно не бачила тебе.
– Ти не будеш проти, якщо Мадже буде з нами? Я поки що не можу залишати його одного.
– Знаю, все в порядку, – засміялась Ірма, – я закінчу роботу й зайду за вами.
– Ми будемо тебе чекати, – Кессі все-таки посміхнулась й провела поглядом подругу. Та легко підхопила важкого кошика і увійшла всередину Фірре.

Ман знайшовся біля садів, у  яких були різні дерева повні соковитими плодами сагарру. Чоловік уважно слухав кожне слово дівчини, а коли вона закінчила, насупився. Подумав про все почуте, Ман подякував їй й почав буркотіти щось про високі кам’яні стіни. Попрощавшись, він одразу пішов до Кори. Та якраз проводила черговий інструктаж.

Кессі ще раз подивилася на все, що вони встигли зробити за ці місяці. Нові будинки піднімалися, як гриби після дощу, й майже всі мешканці вже переселилися в них. Дівчина, вирішивши придивитись й собі помешкання, пішла вздовж оповитою квітами стежиною. Люди навкруги знову починали посміхатися. Тільки скорбота, як і раніше, була сильною. Занадто багато потрясінь за такий короткий термін.

Дерев’яні будинки з широкими вікнами стояли близько один до одного, але не настільки, щоб порушувати спокій мешканців. Кам’яні паркани оточували різноманітні квіти, з любов’ю вирощених Ахрою та Дауром. Подружжя турботливо вирощували зелень навколо всіх будинків. Їх праця була неоціненна! Це виявлялося у простій турботі до самої землі, яка давала їм їжу та прихисток. Окрім того, саме вони зцілили пошкоджені ділянки землі, після нападу людей Кі-Но. 

Все навколо дихало життям й процвітанням. Знову бергоніни почали відвідувати Фірре й почався новий етап життя унарійців. Це полягало у обміні. Папір, що виробляли бергоніани міняли на врожай, яким щедро постачали Ахра й Даур. Місцеві мешканці навчали унарійців своїй мові, розповідали про свою історію й історію всіх навколишніх територій.

Кессі було цікаво дізнатися більше про їх традиції, побут та взаємовідносини між поселеннями. Деякі речі вони розповідали із радістю, деякі воліли не розголошувати. Жоден їх не просив відкриватися повністю, бо це особиста справа кожного. Ман вважав, що з часом вони про все дізнаються у будь-якому випадку. Скільки таємниць та загадок зберігав новий світ, неможливо було й сказати. Але від того ставало тільки цікавіше досліджувати все нове.